РОЗДІЛ 3. Коли тиша стає гучнішою

Не пам'ятаю, як потрипила до квартири. Ноги самі несли в потрібний напрямок. Злість в душі змінилася на біль. Коли прийшла, я сіла біля дверей і розплакалася. 

Я так надіялася, що у нас все владнається, але насправді все стало гірше. Було б добре зайти до Дениса і поговорити, але чомусь зараз не хочеться нікого бачити.

З такими думками я пішла спати, бо невідомо звідки наколиталася неймовірна втома.  

Я прокинулася від звуку повідомлення, якого не було.

Це дивне відчуття — коли тіло реагує швидше за розум. Серце різко стиснулося, пальці здригнулися, ніби я справді почула вібрацію телефону. Але телефон лежав розбитий десь уже, напевно, на сміттєзвалищі, а в кімнаті панувала тиша. Така сама, як у перший день мого зникнення. Така сама, як у всіх наступних.

Я лежала й дивилась у стелю. Думками я постійно верталася до подій у минулому, коли у нас ще все було добре.

Рік і шість місяців тому назад

Сьогодні я заходила на обід до Дениса, так як він часто працює з дому. Я часто до нього приходжу. Він живе у невеликій квартирі. Коли я вперше зайшла до нього, — відразу зрозуміла, що це холостяцьке житло. Витримка у всьому, жодної рослини, все в темних тонах. Але незважаючи на це, в квартирі відчувався смак. Мені було дуже комфортно у нього.

Але вже моя обідня перерва закінчувалася, і мені потрібно було вертатися до офісу. 

— Ходи сюди, моя люба, — мовив Денис, беручи мене в обійми. — Сходимо сьогодні кудись ввечері?

Я дивлюсь на нас у дзеркало, яке видно з вітальні. Я така маленька на фоні Дениса.  Ми так гарно дивимося разом, наче природа створила дві ідеальні половинки, які нарешті знайшли одна одну. Не можу повірити, що зустріла його. Всі мої проблеми і негаразди наче пропадали, коли я була поруч біля нього. Я закохалася в нього ще в перший день. Післ нашого першого обіду, я не могла спати. Вночі думки постійно поверталися до нього. В моїй уяві раз-у-раз виринали він, його очі, губи. Я уявляла, як він мене цілує. Але ось зараз моя уява стала реальністю. Я так рада, що він зі мною разом. Готова зробити усе заради нього, хочу бути ідеальною. 

— Мм… навіть не знаю, я обіцяла подрузі зустрітися, — відповідаю, цілуючи Дениса.

— Перенеси зустріч, я так за тобою скучив, дуже хочу разом кудись сходити.

— Ну, раз ти так просиш, — протяжно відповідаю я з усмішкою. — Гаразд, я подзвоню їй і скажу, що не зможу прийти.

Я завжди відмовляюся від подруг заради своїх бажань бути з ним. Він мій ідеал — я не можу по-іншому. 

— Дякую, — Денис знову мене цілує.

Його руки обіймають мене за спину, а губи повільно опускаються до шиї. Ох, його поцілунки просто зводять мене з розуму. Внизу живота уже розгоряється бажання. Я проводжу рукою по його волоссю. В нього таке густе та шовковисте волосся — постійно маю бажання заритись пальцями у ньому. Губи Дуниса опускають ще нижче, до моїх плечей. Його руки піднімають мене і садять на стіл у вітальні. Не помітила навіть, як бретельки мого плаття вже не були на плечах. А саме плаття сповзло вниз. 

Тут нас зупинив стукіт у дері.

Ох, чорт. Хто це так не вчасно прийшов?

Денис поклав голову мені на плече. Потім почав поправляти плаття і свою сорочку.

— Вибач ,Олю, я геть забув, що до мене мали прийти пару колег. Ми плануємо попрацювати разом.

— Попрацювати разом у тебе вдома? У вас же офіс є, — спантеличено мовила я.

Денис пішов відчиняти двері, не відповівши на питання. Я почула звуки голосів двох людей, жінки та чоловіка. 

— О, привіт, я думав, що ти забув про нас, раз так довго не відчиняв двері, — сказав чоловік.

— Таа, не зміг відразу підійти, — мовив Денис, рухаючи руками волосся.

Я вийшла в коридор. Було незручно виходити спершу — не хотіла перебивати розмову. Але мені так чи інакше треба туди піти, так як вертаюсь на роботу.  Вийшовши в коридор, я помітила, як Денис обнімає жінку. Це були звичайні обійми, але щось мене зачепило. 

— О, так, занйомтеся, — мовив Денис, помітивши мене. — Це Оля, моя дівчина. Олю, а це мої колеги по роботі, Аня та Тарас.

— Рада познайомитись.

— Ми також раді познайомитись, — мовив чоловік, підморгуючи Денису оком. — Не дивно, що Денис не відчиняв двері так довго, — продовжив він, усміхаючись.

Я зніяковіло усміхнулася.

— Дивно, але Денис про тебе нам нічого не розказував, — мовила жінка, пильно розглядаючи мене.

Вона була досить струнка, висока. ЇЇ довге каштанове волосся вільно спадало на плечі. Блакитні очі були великі та гарні. Я вважала себе гарною, але ця жінка просто неймовірна. Мене відразу закололо відчуття ревності до Дениса. Невже вона його колега? В якусь мить я подумала, чи не пропустити сьогодні роботу і не залишитися тут? Я так не хотіла залишати свого хлопця разом з цією жінкою, в якій я почала вбачати свою суперницю. 

— Кх, — прочистив горло Денис. — Проходьте туди у вітальню — я зараз підійду до вас.

Коли Аня та Тарас залишили нас самих, Денис промовив.