Глава 5

Проспала.

Усвідомлення прийшло не одразу — спочатку крізь сон пробився звук вібрації телефону, потім сонячне світло, надто яскраве для нормального ранку, і лише після цього вона різко розплющила очі, відчуваючи, як усередині все неприємно ухнуло вниз.

Годинник показував пів на десяту.

— Чорт…

Вона сіла на ліжку так різко, що ковдра ледь не злетіла на підлогу.

— Прекрасно, — пробурмотіла вона собі під ніс, схоплюючись із ліжка. — Просто чудово.

Телефон лежав поруч. Жодного пропущеного. Ні повідомлень. Ні дзвінків від Жені. Це чомусь напружило сильніше, ніж якби він уже обірвав їй увесь мобільний.

Ася швидко зібрала волосся в недбалий пучок, який одразу ж почав розвалюватися, і попрямувала до шафи. Сьогодні їй точно не хотілося натягувати строгі штани та сорочку. Вони їхали на будівництво, а не в офіс.

У результаті вибір упав на темні прямі джинси з високою посадкою, світлий гольф і пальто поверх. Просто. Зручно. Без спроб виглядати «правильно». Умиватися часу не було, стоячи перед дзеркалом, вона все одно машинально провела пальцями по віях, перевіряючи, чи не розмазалася туш із учорашнього дня.

— Та господи, Ася…

Вона схопила сумку, телефон і майже вибігла з квартири. Ліфт їхав болісно повільно. Поки вона спускалася вниз, у голові вже крутилися варіанти виправдань. Хоча виправдовуватися вона ненавиділа. Особливо перед ним. Коли двері під’їзду відчинилися, холодне ранкове повітря вдарило в обличчя. І вона різко зупинилася. Біля її будинку стояла знайома чорна машина. Женя облокотився стегном об водійські дверцята, ліниво гортаючи щось у телефоні. Наче це було абсолютно нормально — приїхати за нею особисто. Серце дівчини чомусь зробило зовсім непотрібний кульбіт. Він підвів погляд. І одразу помітив її розгубленість.

— Доброго ранку, соню.

— Ви… що тут робите?

Куточок його губ сіпнувся.

— Чекав на тебе.

— Ми про це не домовлялися.

— Тепер домовилися.

Ася втупилася на нього так, ніби намагалася зрозуміти, жартує він чи ні. Але Женя виглядав надто спокійним для людини, яка з самого ранку вирішила влаштувати комусь сюрприз. Він ковзнув по ній поглядом.

Джинси.

Гольф ніжно-блакитний.

Пальто нашвидку накинуте.

І цей недбалий пучок, із якого вже вибилося кілька пасом.

Вона явно збиралася в паніці. І виглядала через це чомусь ще красивішою. Женя відвів погляд трохи вбік, стримуючи зовсім непотрібну думку. Йому раптом надто яскраво уявилося, як вона виглядає сонна. Без цієї вічної настороженості в очах. З розпатланим волоссям. Сонно хмуриться, якщо її розбудити надто рано. Як він заправляє їй за вухо неслухняне пасмо. Як торкається губами скроні. Як цілує, щоб розбудити. Небезпечна думка. Дуже. Він різко обірвав її ще до того, як вона встигла вкоренитися. Тому що останнім часом Ася займала в його голові надто багато місця. Неприпустимо багато.

— Ви чого мовчите? — підозріло запитала вона.

— Думаю, наскільки страшною людиною ти стаєш, коли проспиш.

— Скажете теж…

— Так? — він відчинив перед нею дверцята машини. — Ти щойно поглядом ледь асфальт не пропалила.

— Це тому що деякі люди з’являються без попередження.

— Інакше ти б почала говорити, що сама дістанешся.

— Тому що я можу сама дістатися.

— Звісно можеш.

Від його інтонації захотілося закотити очі. Ася сіла в машину, грюкнувши дверцятами трохи голосніше, ніж треба. Женя лише усміхнувся.

Дорога зайняла майже годину. Спочатку вони їхали мовчки. У машині неголосно грала музика, а за вікном поступово зникали звичні міські вулиці. Ася гортала документи на планшеті, періодично хмурячись.

— У вас тут помилка в договорі оренди ділянки, — нарешті промовила вона. — Якби це пішло далі без виправлень, потім були б проблеми.

— Наскільки великі?

— Дуже.

Женя коротко подивився на неї.

— Приємно чути це вже після того, як ти взялася все виправляти.

Вона фиркнула.

— Не розслабляйтеся завчасно.

На будівництві було шумно.

Техніка працювала десь у глибині території, люди перегукувалися, вітер тягнув запах бетону й пилу.

Женя впевнено йшов уперед, періодично вітаючись із робітниками. Його тут явно поважали. Не зі страху — радше тому, що він справді тримав усе під контролем.

Ася йшла поруч, уважно слухаючи пояснення щодо документів.

За пів години вона вже сиділа за тимчасовим столом у будівельному вагончику, розкладаючи папери в потрібному порядку. Дівчина швидко включилася в процес. Виправляла документи, пояснювала щось співробітникам, кілька разів буквально врятувала ситуацію з паперами, які хтось оформив через одне місце.

І чим довше Женя за нею спостерігав, тим сильніше дивувався. Вона була хороша. Дуже. Не намагалася будувати з себе когось важливого, не метушилася, не панікувала, коли на неї сипалися запитання одразу з кількох боків. Просто працювала. Спокійно. Впевнено. Чітко.

У якийсь момент він зупинився біля столу, спостерігаючи, як вона сперечається з одним із бухгалтерів.

— Ні, зачекайте, — Ася ткнула пальцем у папери. — Якщо ви зараз це подасте в такому вигляді, потім будуть проблеми вже в усіх. І у вас теж.

— Але раніше ж проходило…

— Раніше — не аргумент.

Чоловік розгублено замовк. Женя мимоволі усміхнувся. Вона підвела на нього погляд.

— Що?

— Нічого.

— Ні, я бачу це ваше «нічого».

— Ти зараз виглядала дуже загрозливо.

— Іноді це корисно.

— Нагадай ніколи з тобою не сперечатися.

А потім раптом сказав абсолютно серйозно:

— Ти дуже добре працюєш, Ася.

Вона завмерла буквально на секунду. І чомусь саме це коротке спокійне визнання збентежило її сильніше за будь-які його підколи.

— Ну… я стараюся.

Погляд у нього в цей момент був надто пронизливий, складно було щось зрозуміти з нього. Настільки, що їй довелося першій відвернутися до документів.

До обіду більша частина питань була закрита. Ася втомлено відкинулася на спинку стільця й потерла перенісся.