Глава 4

Минув тиждень.

За цей час життя Асі ніби обережно зсунулося зі звичної осі. Ранкові збори, офіс, документи, нові обличчя — усе поступово стало частиною ритму, який уже не здавався таким чужим. Майже.

І все ж одне залишалося незмінним — ім’я Жені занадто часто спливало в голові в моменти, коли їй це зовсім не подобалося.

Субота почалася тихо.

Ася сиділа вдома, вмостившись на дивані з ноутбуком і горнятком кави. На колінах лежали якісь роздруківки — вона намагалася розібрати робочі нотатки, хоча чесно могла б цього й не робити. Але мозок уперто не вмів вимикатися після тижня в новому ритмі. У квартирі було спокійно. Надто спокійно після буднів в офісі, де навіть тиша здавалася організованою.

Дзвінок у двері пролунав несподівано різко.

Ася насупилася, поставила горнятко й пішла відчиняти, уже здогадуючись, кого побачить.

— Я так і знала, — сказала вона замість привітання.

— І це ти так рада мене бачити? — театрально надула губки Аліна. — Ти сумувала, я відчуваю.

— Я працювала.

— Це не аргумент.

Аліна пройшла всередину, одразу оцінюючи поглядом квартиру. На столі лежали папери, ноутбук усе ще світився, а біля дивана стояло горнятко з давно охололою кавою. Вона тихо присвиснула.

— Та-а-к… ти тепер живеш у режимі «офіс навіть удома»?

— Це тимчасово.

— Усі так кажуть. А потім починають розмовляти юридичними термінами навіть уві сні.

Ася примружилася. Попри свою впертість і часом надто гострий язик, Ася Аліну любила по-справжньому. Напевно, саме тому й терпіла всі її раптові ідеї, дивні «геніальні» плани й маленькі афери — не справжні, звісно, а радше ті самі витівки, після яких життя раптом ставало гучнішим. Піти в клуб, коли Ася терпіти не могла натовп і гучну музику? Легко. Витягнути її посеред вечора «просто прогулятися», а зрештою опинитися на іншому кінці міста? Теж цілком у дусі Аліни.

І ж найдратівливіше — Ася майже ніколи не вміла їй відмовляти.

Тому що Аліна була тією людиною, поруч із якою навіть найсумнівніші ідеї чомусь переставали здаватися поганими. Надто жива, надто емоційна, іноді нестерпна — але водночас щира до неможливості. Ася приймала її повністю. З усіма звичками, раптовими рішеннями й цим талантом втягувати оточення в хаос, після якого обов’язково траплялося щось несподіване.

Наприклад, знайомство з її братом.

— Ти навіщо прийшла?

Аліна повернулася до неї надто швидко, ніби запитання її щиро обурило.

— Перевірити, як ти виживаєш на новій роботі.

— Я не в лісі працюю.

— Іноді в мене є сумніви. Особливо коли йдеться про мого брата.

Ася тихо всміхнулася, проходячи до столу.

— Твій брат вибиває мене з колії своїм контролем.

— О, не хвилюйся, він тебе не вкусить, відчуваю, ти йому подобаєшся, — вигукнула Аліна.

— Дуже обнадійлива інформація, дякую, але мені здається, ти перебільшуєш.

Аліна вдоволено усміхнулася, явно насолоджуючись чужими стражданнями.

Узагалі, спостерігати за тим, як Ася намагається працювати з Женею, було майже окремим видом розваги. Особливо якщо враховувати, як категорично та відмовлялася погоджуватися на цю роботу після їхнього знайомства в клубі.

— Нагадай, чому ти взагалі вирішила, що звести мене зі своїм братом — хороша ідея?

— Бо йому потрібен був юрист, а тобі робота.

— А мені — спокійна психіка.

— Пізно. Ти вже частина цього цирку, — хихикнула Аліна.

Ася лише закотила очі, хоча легка усмішка все одно майнула на її обличчі. Попри постійне роздратування через присутність Жені, робота несподівано почала її затягувати.

— Узагалі… там справді цікаво, — зізналася вона за кілька секунд. — Я думала, просто копатимуся в папірцях, а у твого брата щодня якийсь новий хаос, наробив же справ його старий юрист, а мені розгрібай.

— Ласкаво просимо в життя Жені.

— Ні, серйозно. Сьогодні я дві години розбиралася з договором оренди, бо хтось вирішив, що читати документи перед підписом — необов’язково.

— Дай вгадаю. Цим кимось був Женя?

Ася подивилася на неї виразно.

— Я як юрист відмовляюся відповідати на це запитання без присутності адвоката.

Аліна розсміялася, вмощуючись на дивані з таким виглядом, ніби прийшла сюди не на кілька годин, а жити.

— Але тобі подобається, так?

Ася замовкла на секунду. Потім повільно кивнула.

— Так. Дуже.

У її голосі з’явилося щось уперте й живе водночас. Аліна надто добре знала цей тон. Саме так Ася говорила про речі, які справді ставали для неї важливими.

— Пам’ятаєш, я тобі розповідала про свою ідею відкрити власну юридичну фірму?

— Звісно. Ти ще планувала виставляти клієнтів за двері за ідіотські запитання.

— І це все ще чудовий план.

— Безмежно клієнтоорієнтовано.

Ася тихо фиркнула й опустилася в крісло, підібравши під себе ноги.

— Просто… чим довше я працюю, тим сильніше розумію, що справді цього хочу. Не сидіти весь час під чиїмось керівництвом, а зробити щось своє.

Аліна подивилася на неї уважніше, уже без звичних підколів. У такі моменти вона завжди ставала напрочуд серйозною.

— Ти впораєшся, Ась.

— Ти так кажеш, ніби це вже вирішено.

— Бо для тебе зазвичай так і є. Якщо ти в щось вчепилася — усе, кінець.

Ася тихо всміхнулася. І, напевно, саме тому слова Аліни завжди діяли на неї краще за будь-які мотиваційні промови.

— Ну гаразд. Пішли гуляти, — різко сказала Аліна, ніби стираючи тему.

— Куди?

— У ТЦ. У тебе вихідний. У мене настрій. Цей збіг не можна ігнорувати.

— Я не втомилася.

— Я вже все вирішила. Давай збирайся!

Усе ж Аліні вдалося вмовити подругу пройтися магазинами. За пів години вони вже йшли торговим центром. Світло, музика, вітрини — усе змішалося у звичний шум вихідного дня. Ася спочатку опиралася, але потім просто дозволила дню йти своєю чергою.

Вони зайшли до магазину одягу, і розмова на якийсь час змінилася на безпечніші теми — кольори, фасони, якісь дрібні плітки. Але Аліна все одно періодично поверталася до одного й того ж. До Жені. І щоразу робила це так, ніби між іншим.