Глава 3

Ранок почався надто рано.

Ася лежала, дивлячись у стелю, поки за вікном повільно світлішало небо, і вже вкотре запитувала себе, навіщо взагалі погодилася на все це.

Робота з Женею Шевченком.

Навіть звучало як погана ідея.

Вона перевернулася на бік, підтягуючи ковдру вище, але заснути знову вже не вийшло. У голові надто нав’язливо крутилися думки про майбутній день. Офіс. Нові люди. Сам Женя. І той дратівливий спокій, з яким він учора сказав: «Водій заїде за тобою о восьмій тридцять».

Ніби взагалі не розглядав варіант, що вона може відмовитися. Самовпевнений.

Ася важко видихнула й усе-таки підвелася з ліжка. У квартирі було тихо. Лише чайник поступово починав шуміти на кухні, поки вона стояла перед шафою, задумливо перебираючи речі.

Надто строго — виглядатиме так, ніби вона намагається справити враження.

Надто просто — теж не варіант.

У результаті вибір зупинився на чорній спідниці трохи вище коліна, світлій сорочці й темному піджаку. Класика. Але саме та, яка підкреслювала фігуру достатньо, щоб дзеркало змусило її вдоволено хмикнути.

Збираючи волосся, Ася спіймала своє відображення й ненадовго завмерла. Ні, виглядати як налякана першокурсниця вона точно не збиралася.

Цікаво, який він на роботі? Думка з’явилася надто несподівано.

У клубі Женя здавався розслабленим, насмішкуватим і якимось небезпечно чарівним. Дівчина була впевнена — це взагалі не його звичайний стан. Від цього ставало трохи не по собі. Бо позавчора поруч із нею була людина після віскі й кількох годин відпочинку. А сьогодні вона побачить справжнього Шеву.

Телефон на столі коротко завібрував.

«Унизу чекає водій».

Ася тут же підійшла до вікна й трохи відсунула штору. Біля будинку справді стояла знайома темна машина. Ну звісно. Він навіть тут усе контролює.

— Я просто спробую, — тихо пробурмотіла Ася, беручи сумку. — Це не назавжди.

Сказано це було радше для самої себе. Бо чим ближчим ставав час зустрічі з Женею, тим сильніше їй здавалося, що вона знову в щось влізає. І, найімовірніше, пошкодує про це.

Бізнес-центр зустрів її тишею, запахом кави й дорогого парфуму. Ася повільно зняла окуляри, озираючись навколо, поки водій щось крадькома говорив дівчині на ресепшені.

Очікування Асі почали руйнуватися одне за одним. Вона чомусь була впевнена, що офіс Жені виявиться… іншим. Більше показухи. Більше дешевої розкоші. Чогось надто химерного й кричущого. Але замість цього навколо були спокійні кольори, скло, темне дерево, мінімалізм і люди, які справді працювали, а не створювали видимість бурхливої діяльності. Ніхто не бігав у паніці. Ніхто не метушився. Усе виглядало надто… нормально.

Образ Шеви в її голові почав ламатися.

— Євген Вікторович уже чекає на вас, — ввічливо промовила дівчина за стійкою.

Ну звісно чекає. Ася тихо видихнула й попрямувала до ліфта. Чим вище піднімалися цифри поверхів, тим сильніше всередині з’являлося неприємне напруження. Не страх. Радше дратівливе хвилювання перед чимось новим.

Коли двері ліфта відчинилися, вона одразу помітила велике панорамне вікно в кінці коридору й чоловіка в строгому костюмі, який щось швидко пояснював співробітниці біля кабінету.

Женя.

Він навіть не дивився в її бік, одночасно гортаючи документи й розмовляючи з кимось телефоном.

— Ні, мене не цікавить, що вони обіцяли вчора, — спокійно промовив він, проходячи повз співробітника. — Мене цікавить результат сьогодні.

Абсолютно інша людина. Жодної розслабленості. Жодних жартів. Навіть голос звучав інакше — холодніше, жорсткіше, зібраніше. Ася сама не помітила, як зупинилася, спостерігаючи за ним. Женя підняв погляд буквально на секунду — і одразу її помітив. Він коротко сказав щось у телефон, відключився й підійшов ближче.

— Запізнилася на дві хвилини, юристко.

Ася підняла брову.

— А я думала, ви зараз скажете «доброго ранку».

— Добрий ранок був двадцять хвилин тому.

Абсолютно спокійна серйозність на його обличчі чомусь викликала в неї бажання закотити очі. Позавчорашній Шева хоча б був веселим. Сьогодні поруч із нею стояла людина, яку справді слухалися без зайвих запитань. Це справляло надто сильне враження.

— Розслабся, — раптом усміхнувся Женя, помічаючи вираз її обличчя. — Ти виглядаєш так, ніби прийшла не на роботу, а на допит.

— Я просто намагаюся зрозуміти, куди саме влізла.

Він трохи нахилив голову, ковзнувши поглядом по її одягу. І затримався трохи довше, ніж слід було. Чорт. Спідниця… і ця блузка з вирізом були поганою ідеєю. Для його концентрації — точно.

— Поки що нікуди, — спокійно відповів він, відчиняючи двері кабінету. — Але день тільки починається.

Кабінет Жені виявився таким самим, як і весь офіс — спокійним, дорогим і акуратним для людини, яку Ася звикла уявляти зовсім інакше. Панорамні вікна майже на всю стіну, темне дерево, сірий диван біля стіни, ноутбук, кілька рівних стосів документів і жодної зайвої речі на столі. Вона очікувала хаосу. А натомість знову бачила людину, у якої все під контролем.

Женя пройшов до столу, на ходу знімаючи піджак і кидаючи його на спинку крісла.

— Сідай.

Ася сіла навпроти, намагаючись не показувати, наскільки уважно розглядає кабінет, але він усе одно це помітив.

— Розчарована? — куточок його губ ледь помітно сіпнувся вгору. — Немає золотого трону й людей з автоматами?

— Я взагалі-то сподівалася хоча б на акваріум із піраньями.

— Вони в бухгалтерії.

Ася тихо фиркнула раніше, ніж устигла себе зупинити. І це, здається, Жені сподобалося надто сильно. Він відкрив одну з папок, швидко перегортаючи документи.

— Робота проста. Поки що. Займатимешся договорами по ресторанах, перевірятимеш папери, стежитимеш, щоб мої співробітники не намагалися підсунути мені черговий юридичний кошмар.

— Тобто ви вже заздалегідь упевнені, що вони спробують?

— Я працюю з людьми. Звісно впевнений.

Він говорив спокійно, але Ася вже починала помічати одну річ: Женя взагалі не витрачав слова даремно. Не базікав просто заради розмови, не намагався здаватися розумнішим, не будував із себе великого начальника. Йому це просто було не потрібно. Він ніби бачив більше за інших.