Казка про Червону шапочку і бабусю

Жила собі дівчинка, гарна, мила та привітна. Всі в окрузі її любили. Вона часто гуляла в лісі, її бабуся жила далеко, треба було йти через поле, густий ліс і переходити кладку через прудку річку.

Одного дня мама напекла смачних пирогів з картоплею та духм’яних штруделів з яблуком і сказала Червоній Шапочці:

• Сходи по свободі до бабусі, віднеси їй мої пироги, нехай вона поласує.
• Добре, мамо, я піду зараз
• Але зажди, починається дощ з грозою.
• Ні, мамо, чекати немає часу, треба йти негайно, доки пиріжки не охололи, доки штруделі ще духмʼяні.
• Мама зітхнула, та знала, що Шапочка вперта і все одно зробить так, як вважає за потрібне.

  Шапочка зібралась в дорогу. Вона вийшла на двір і побачила, що небо затягнули темні хмари, гримнув гром і ніби затремтіла земля. Але Шапочка не злякалась.

Перейшла поле, в густому лісі їй стало трохи лячно… дерева промовляли до неї  дивні слова “ Ходи до нас, ми тобі покажемо своє коріння, відкриємо таємницю підземного царства”, але Шапочка гордовито відповідала “Не потрібне мені ваше царство, у мене купа справ”. Тоді одне дерево почало співати страшну пісню, дуже хриплим голосом “Не ходи, ходи до лісу, там тебе чекає страх, не ходи до річки, там знайдеш брудний кинжал”, Шапочці стало трохи лячно, але вона продовжувала рухатись далі. 

  Вона дісталась кладки і почала переправлятись через річку і та почала співати “Зайди дитино у темні води, в мені розтопиш свою печаль, я дам тобі радість, я дам тобі нове життя”. Шапочка подумала, що божеволіє. Ніколи ще раніше дерева та річка не розмовляли з нею, але вона намагалась зберігати спокій і рухатись далі. Але кладка тріснула і дошечка полетіла додолу, Шапочка вхопилась за канат, натягнутний над кладкою, але втриматись довго не могла і впала у річку. Їй здалось, що вона летить вічність. Коли вона отямилась, то була під водою на якомусь острові, вона одразу подумала, де її пироги, вона дуже зголодніла і втомилась.

  До неї підійшло створіння з головою вовка і ногами тритона і заговорило так “ Віддай мені пиріжки, або я візьму твоє життя”. Шапочка напружилась, цього не було в її планах. Вона вдарила чудовисько пружною корзинкою, у чудовиська вилетів один зуб, вона вдарила другий раз і у чудовиська випало око. Чудовисько протяжно застогнало “ ААА, ну ти погане дівчинсько, я знайду тебе і вб'ю усю твою сім'ю”. Шапочка підібрала зуб та око, підібрала корзинку з пиріжками і почала випливати нагору, до світла. Коли вона вибралась з води, то побачила, що дощ закінчився і річка співала трохи мелодичніше. Вона оглянула свої здобутки. У правій руці у неї був зуб, який скидався на кинжал, а у лівій руці у неї було око, яке було схоже на компас. 

О, цікаві які знахідки, - подумала Шапочка, не даремно я відібрала їх у того опудала.

        Вона йшла далі, наспівуючи пісненьку “Перейшла я поле, перйшла я ліс, страшніше за мене тільки отой біс”

Коли вона прийшла до бабусі то побачила таку картину: замість бабусі на ліжко лежало оте саме опудало без ока і зуба і чемненько вишивало картину бісером. 

• Привіт, онученько, навіщо ти вибила мені око і зуб, я і так вже старенька.
• О ні, ти не моя бабця, ти річне опудало, - сказала Шапочка. 
• А от і ні, я вже давно маю такий вигляд через хворобу… Я хотіла тебе врятувати з тієї калюжі, але ти була дуже агресивна і не впізнала свою бабцю.
• Ні, ти не моя бабця, кажи де вона і що ти з ним зробила
• Віддай мені мій зуб і око і я скажу тобі правду
• Шапочка не повірила і хотіла виколоти друге око.
• Старенька засопіла, заридала і почала вмовляти онучку. 
• Але Шапочка не чула і тільки кричала на неї. "Поверни мені мою бабусю", - казала вона.
• В розпачі Шапочка рознесла усі меблі в хаті, налякала кота і вибігла на двір, вона була дуже розлючена і не знала, що робити.
• З хати почулись стони  “ Поверни мені кинжал…”
• Шапочка повернулась до хати і запитала
• Що ти маєш на увазі? Що значить цей кинжал? І чи дійсно ти моя бабця?
• Так, це я, я завжди була такою, але чари робили мене людиною деякий час, поки в мене не завязався роман з тритоном, після смерті твого діда...

Шапочці стало прикро, адже вона понівичила власну бабусю.

Скуштуй бабцю штруделя і розкажи мені все по -порядку, я обіцяю тобі найкращого стоматолога та окуліста в окрузі.