Жила собі дівчинка, гарна, мила та привітна. Всі в окрузі її любили. Вона часто гуляла в лісі, її бабуся жила далеко, треба було йти через поле, густий ліс і переходити кладку через прудку річку.
Одного дня мама напекла смачних пирогів з картоплею та духм’яних штруделів з яблуком і сказала Червоній Шапочці:
Шапочка зібралась в дорогу. Вона вийшла на двір і побачила, що небо затягнули темні хмари, гримнув гром і ніби затремтіла земля. Але Шапочка не злякалась.
Перейшла поле, в густому лісі їй стало трохи лячно… дерева промовляли до неї дивні слова “ Ходи до нас, ми тобі покажемо своє коріння, відкриємо таємницю підземного царства”, але Шапочка гордовито відповідала “Не потрібне мені ваше царство, у мене купа справ”. Тоді одне дерево почало співати страшну пісню, дуже хриплим голосом “Не ходи, ходи до лісу, там тебе чекає страх, не ходи до річки, там знайдеш брудний кинжал”, Шапочці стало трохи лячно, але вона продовжувала рухатись далі.
Вона дісталась кладки і почала переправлятись через річку і та почала співати “Зайди дитино у темні води, в мені розтопиш свою печаль, я дам тобі радість, я дам тобі нове життя”. Шапочка подумала, що божеволіє. Ніколи ще раніше дерева та річка не розмовляли з нею, але вона намагалась зберігати спокій і рухатись далі. Але кладка тріснула і дошечка полетіла додолу, Шапочка вхопилась за канат, натягнутний над кладкою, але втриматись довго не могла і впала у річку. Їй здалось, що вона летить вічність. Коли вона отямилась, то була під водою на якомусь острові, вона одразу подумала, де її пироги, вона дуже зголодніла і втомилась.
До неї підійшло створіння з головою вовка і ногами тритона і заговорило так “ Віддай мені пиріжки, або я візьму твоє життя”. Шапочка напружилась, цього не було в її планах. Вона вдарила чудовисько пружною корзинкою, у чудовиська вилетів один зуб, вона вдарила другий раз і у чудовиська випало око. Чудовисько протяжно застогнало “ ААА, ну ти погане дівчинсько, я знайду тебе і вб'ю усю твою сім'ю”. Шапочка підібрала зуб та око, підібрала корзинку з пиріжками і почала випливати нагору, до світла. Коли вона вибралась з води, то побачила, що дощ закінчився і річка співала трохи мелодичніше. Вона оглянула свої здобутки. У правій руці у неї був зуб, який скидався на кинжал, а у лівій руці у неї було око, яке було схоже на компас.
О, цікаві які знахідки, - подумала Шапочка, не даремно я відібрала їх у того опудала.
Вона йшла далі, наспівуючи пісненьку “Перейшла я поле, перйшла я ліс, страшніше за мене тільки отой біс”
Коли вона прийшла до бабусі то побачила таку картину: замість бабусі на ліжко лежало оте саме опудало без ока і зуба і чемненько вишивало картину бісером.
Шапочці стало прикро, адже вона понівичила власну бабусю.
Скуштуй бабцю штруделя і розкажи мені все по -порядку, я обіцяю тобі найкращого стоматолога та окуліста в окрузі.