4

Коли я виливаю всі свої проблеми незнайомому чоловіку, на душі і справді стає легше. Весь цей час Вовк слухає мовчки. Лише відчуваю, як міцніше стискає мої руки в найважчих моментах розповіді. Найгірший вчинок, який зробив Діма і про який я не розповідала навіть Карині, вдарив мене. Сильно і болісно по обличчю. Саме в той момент я вирішила, що терпіти більше не змозі.

- В що ж ти вляпалась Червона шапочко? Він тиран і знайшов для себе ідеальну жертву, - здавлено промовляє Вовк, коли я замовкаю.

Дивлюсь прямо перед собою на білосніжний краєвид яскравої ночі і в душі відчуваю спокій вперше за довгий час.

- Так я дурна, що зв'язалась з ним, - зітхаю.

Він міцніше притискає мене до себе, нахиляється до вуха, майже торкається його губами. Незвичне хвилювання охоплює мене. З кожною хвилиною, цей чоловік подобається мені все більше. 

- Ти не дурна, ти просто чудова, - гаряче видихає на вухо. Та не хвилюйся Єво. Він тебе більше не зачепить, я тепер поруч.

Впевненість в його словах бентежить. Підозрюю щось не ладне. З'являється неприємне передчуття. Відштовхуюсь від нього і відходжу подалі. Тепло зникло, стараюсь не реагувати на холод. Дивлюсь на нього з підозрою. 

- Звідки знаєш, як мене звати? Хто ти такий? - вимогливо випалюю. - Ти обіцяв зняти маску.

Чоловік стоїть не рухається. Лише дивиться на мене гарячим поглядом. Та цього разу ігнорую всі його флюїди. Не поведусь більше на його маніпуляції.

- Знімай, інакше я негайно йду звідси, - майже кричу.

Чомусь страшно дивитись, як він піднімає руку і стискає пальцями пластик. Серце шалено калатає, пульс гупає у скроні. Таке відчуття, наче в цю мить вирішується моя доля. 

Різкий ривок і маска знята. Мить я розгублено дивлюсь на досить симпатичне обличчя, та коли він супить носа, розпізнаю знайомі риси і охаю від несподіванки. Це скоріше шок. Бо кого-кого, а його я ніколи в житті не сподівалась зустріти.

- Максиме? - з придихом виривається його ім'я з моїх губ.

- Впізнала і це вже добрий знак, - розтягує губи у посмішці. 

Зриваюсь з місця і кидаюсь йому в обійми. Максим, мій одногрупник і перше моє кохання. Десять років назад, коли ми були в дев'ятому класі, його батьки надумали переїхати жити за кордон і назавжди розлучили нас. Тоді я думала, що більше ніколи його не побачу.

Тулюсь до його грудей, вдихаю вже знайомий аромат і просто плачу від щастя. Він гладить мене по спині, цілує в маківку і шепоче заспокійливі слова. Трохи заспокоївшись відсторонююсь, розглядаю його уважніше. Обличчя погрубіло, на підборідді темна щетина.  Такий дорослий чоловік, від того худого невисокого хлопця не залишилось ні сліду. 

- Я не можу повірити, що це ти, - вражено промовляю і торкаюсь його руки, щоб підтвердити, що це не сон. - Як ти тут опинився?

- Напевно, сама доля мене направила саме сюди, - дарує теплу посмішку. І як я раніше не впізнала такий знайомий вигин рідних губ? - Я ваш новий керівник відділу. 

- Ти напевно жартуєш, - округлюю на нього очі. 

- Ні. Я вже деякий час працював у столиці. Коли запропонували цю посаду, погодився, надіявся знайти тебе тут. Сподівався, що ти не виїхала з рідного міста. Сьогодні я прийшов на цю вечірку лише для того, щоб оглянути новий колектив, пройтись між людей, послухати їхні розмови. Краще бути підготовленим до всього заздалегідь. І лише випадково помітив біля барної стійки дівчину у костюмі червоної шапочки. Ще й засміявся в думках, що я Вовк і підходжу до її казки. А потім кинувся в око той знайомий жест, коли ти акуратно поправила сукню. В школі ти часто так робила, коли вставала із-за парти. Мотнув головою, не повірив своїм очам. Такого співпадіння не може бути. Обличчя не міг розгледіти, так як стояла до мене спиною. Тоді я вирішив перевірити. Підійшов і коли ти до мене обернулась, ледь стримався, щоб не стиснути в обіймах.

- Чому ж не зізнався одразу? 

- Після танцю хотів зняти маску, але ти так дивилась на того хлопця. В твоїх очах було стільки болю. І я зрозумів, що пройшло багато часу з останньої нашої зустрічі і ти маєш особисте життя. Можливо чоловіка. 

- Не маю, - швидко підтверджую. - Тепер нікого в мене нема. Сьогодні я поставила на Дімі жирну крапку. І я неймовірно щаслива, що ти поруч зі мною в цю ніч.

- Я теж, - він огортає мене руками і зігріває в обіймах.

Ми стоїмо мовчки і насолоджуємось присутністю одне одного. Раптом зверху лунають вибухи і різнокольорове світло озаряє небо. Запустили феєрверки. Я дивлюсь на шумне дійство і в душі росте невимовно велика хвиля радості. 

- Вже Новий Рік, -  промовляє Максим з посмішкою на обличчі. - Вітаю тебе.

- Я тебе теж, - заглядаю у теплі рідні очі. 

- Є традиція, у бій курантів цілувати людину, котра знаходиться поруч, - хитро сповіщає.

- Чудова традиція, - задоволено відповідаю.

Максим нахиляється і ніжно цілує мене в губи. Забуті за роки почуття вмить повертаються і накривають з головою. Десять років розлуки наче і не було. 

Від сьогоднішньої ночі я не очікувала нічого доброго, та з'явився один симпатичний Вовк і подарував мені надію на щасливе майбутнє.