3

- Що це ти там витворяла?

Мене боляче шарпають за руку і я ледь не налітаю на роздратованого Діму. Намагаюсь вирватись з його захвату, але він міцно тримає лікоть. 

- Ти про що? - не розумію, що він від мене хоче.

- На танцполі, з тим мужиком у собачій масці, - цідить крізь зуби. 

- Це Вовк, - виправляю його.

- Та яка різниця? - люто мотає головою і ще сильніше стискає лікоть. Болить нестерпно, але терплю. Як завжди. - Ти була схожа на хвойду. Терлась до нього, як остання дівка. Всі на вас зглядались.

- Тебе це не має більше хвилювати, - чітко промовляю кожне слово і дивлюсь йому прямо в очі. - Я більше не твоя дівчина. У тебе є нова супутниця, ось нею і займись.

Діма міцно стискає губи у тонку лінію. Він злий і хоче провчити мене. Бачу це по його очах. Та не може нічого зробити серед   усього цього натовпу. Ось якби вдома на самоті, дав би ляпаса, чи гірше. Він не шкодував для мене своєї сили. І з ким це я зустрічалась весь цей час? Страшно подумати. Яка я дурепа, що досі по ньому сохну. 

- Ти про мою дівчину не хвилюйся, - ричить і відштовхує від себе. Я швидко тру занімілу руку. - Вона порядна. А ось ти соромиш мене. Усі знають, що ми були разом і побачили сьогодні, з ким я зв’язав себе рік назад. 

Який негідник. Навіть після того як ми розійшлись, намагається керувати моїм життям. А не забагато на себе бере?

- Може ти просто ревнуєш, що мною зацікавився такий видний чоловік? - посміхаюсь.

Він демонстративно сміється з моїх слів. Неприємне відчуття, як і більшість моментів пов'язаних з ним.

- Ти? Кого ти можеш зацікавити? Ти страшко, - плюється словами. - Скоріш за все він просто тебе пожалів, а ти розмріялась. Напевно вже й дружиною його уявила.

Болісно чути таке від людини, яку недавно ще кохала. Та в цю мить він розриває останній зв'язок між нами. Шматує тугу, котра не покидала мене весь тиждень. Він топтав мої світлі почуття до нього крок за кроком, всі ці останні місяці нестерпних відносин. 

- Нащо ти так говориш? - слова душяться від сліз.

Пелена наступає на очі, розмиває його обличчя.

- Бо ти мені остогидла, - кривиться зневажливо. - І мені не хочеться тебе бачити навіть на роботі.

- Хочеш, щоб я звільнилась? - ледь пищу.

- Був би щасливий.

Більше не можу знаходитись біля нього. Розвертаюсь і біжу геть. Сльози течуть рікою, та на них не зважаю, оминаю людей, вибігаю з шумної зали. Як опиняюсь надворі, глибоко вдихаю морозного повітря. Сніг хрустить під ногами, коли я проходжусь по задньому дворі ресторану. Освітлення тут слабеньке мало що видно, та це і накраще, ніхто мене не замітить. 

Плачу і тим самим вивільняю всю образу накопичену за довгі місяці. Я так цупко трималась за ці нездорові відносини, наче боялась впасти у прірву. Та насправді саме близькість з Дімою губила мене. Він давив своєю злістю і нетерпимістю. Здається ради знущань він зі мною і був.

Декілька хвилин і мороз пробирає до кісток. Тру себе замерзлими пальцями, переступаю з ноги на ногу, але назад не повертаюсь. Мені подобається холод, він притуплює біль, затягує кроваву рану в душі. Може залишитись тут і з часом все пройде, я не буду відчувати взагалі нічого. 

- Застудишся, Червона шапочко, - лунає позаду приємний голос.

- Ну і нехай, - промовляю тремтячими губами. 

Не обертаюсь, взагалі не рухаюсь, скоріше не можу ніж не хочу. Чую швидкі кроки по снігу, а потім на замерзлі плечі лягає щось тепле. Це піджак. Він приємно пахне чоловіком у вовчій масці з котрим я танцювала найчудовіший танець у своєму житті. 

- Так не можна. Помирати від холоду в Новорічну Ніч не найкраща ідея, - схвильовано промовляє.

Обходить і стає навпроти мене. Він досі у масці, лише тепер у тонкій білій сорочці. Його піджак зігріває і я перестаю труситись. Піднімаю голову, дивлюсь йому в очі. 

- Ти плачеш? Що сталось? Тебе хтось образив?

Він піднімає руку, торкається щоки, тильною стороною долоні витирає солоні доріжки.

- Більше не плачу, - відповідаю хриплим голосом. - Виплакала все, що було.

- Може розкажеш? - спокійне прохання, та руку не спішить забирати. Його пальці теплі і приємні на дотик. Крокує вперед і опиняється впритул. Приходиться задерти голову, щоб дивитись на пластикову маску.

- Поділитись з Вовком своїми проблемами? - сміюсь, адже звучить кумедно.

- Чужинцеві виговоритись завжди легше, - задумано промовляє.

Він нарешті забирає від мене руку і мені стає холодно. Хочеться, щоб він знову доторкнувся. Але просити соромно.

- Ти не боїшся замерзнути, поки я розповідатиму?  - жмурюсь на нього.

Губи під маскою розтягуються у посмішці.

- А ми зробимо по іншому.

Вовк підходить до мене забирає піджак і накидає на себе. Холод різко коле тисячами голок, та я не встигаю і пікнути, як він обіймає мене ззаду і огортає нас обох піджаком. Знаходитись в такому положенні з чужинцем не звично, але дуже тепло і хвилююче.

- Я чекаю, - шепоче на вухо.

Обпалює подихом і я вся тремчу. 

- Розповім, якщо ти покажеш своє обличчя, - користаюсь моментом.

- Гаразд, - занадто легко погоджується, - але після розповіді.