Ми давно не діти, і якщо підійти занадто близько, ковдрою я точно не обмежуся

Спати в одній квартирі з Касею виявилося неможливо. Доросла уява відпрацьовувала за всі роки, що ми не бачилися, коли я боявся ніколи більше її не побачити. Гнав від себе думки, що це  назавжди, але останній рік уже зневірився.

А тепер вона тут, спить у моїй футболці, наче так і треба. 

От коли пожалів, що так і не зумів набути поганих звичок типу куріння. Сидів би зараз на балконі з мужнім і суворим виразом і багатозначно прикурював сигарету від сигарети, запиваючи колекційним віскарем. Як в кіно.

Кася б зацінила, вона ж тепер актриса.

Зрозуміла б, що я справжній мачо, суворий і неприступний. І як їй пощастило мене зустріти.

Та що ж поробиш, як вона уже заснула і нічого не побачить?

Тому я  просто прислухався, як вона посапує уві сні, щасливо посміхався від вуха до вуха і думав, чи буде нормально, якщо я накрию ковдрою ногу, яку вона з-під неї випростала.

Та звісно це буде ненормально. 

Бо. І все зіпсую. Вона ж сказала - тільки не через ліжко. Тож довелося мені просидіти до ранку на балконі, щоб не йти повз Касю до своєї спальні. 

Звісно годилося б в цей час будувати плани й готувати підступні пастки для вітчима, і я навіть спробував це зробити. 

Тільки зараз нічого не будувалося. А уявлялося, як я запрошу батьків  на знайомство зі своєю дівчиною , вони швидко посваряться і роз’їдуться, а я напишу на роботу, що знайшов секретаря.

І ми полетимо в маленьку країну, де тихо, спокійно, нічого не відбувається і час ніби застиг.

Раніше відчував себе там, як жук у бурштині - в тому в’язкому часі, коли все тече й нічого не змінюється. І уже все одно, місяць так пройшов чи рік.

А тепер дуже хотілося, щоб так і справді можна було. Щоб час зник.

Бачитись би кожного дня, як раніше, поки вона не звикне до мене знову і не зрозуміє, що ми створені одне для одного.

І одночасно я знав, що вона і так або уже це знає, або не взнає ніколи. Бо то я роблю все правильно, послідовно і крок за кроком. А Кася не така. 

І вона або давно знає, що я нікуди від неї не дінуся, І тоді все у нас буде добре, як тільки ми нарешті викинемо вітчима на мороз. Або теж все знає, але їй все одно. 

Але може то їй поки що все одно? Ми ж будемо бачитись кожного дня і я буду її начальником. 

Отаку дурню думав дорослий успішний я, прислухаючись всю ніч, як Кася дихає уві сні, і дивлячись, як заметіль вгамовується, а потім потроху починає світати.

-Ти що, не спав? - почувся голос жінки всього мого життя, трохи захриплий спросоння й здивований. - Я ж не знала, що тут лише одне ліжко. Мій би й присусідитись.

Я аж закашлявся від несподіванки.

-А що,так можна було? 

Вона сіла і потяглася.

-Котра година.

-Десь шоста, Касю.

-Кошмар, так рано. - і вона знову позіхнула, наче сонне кошеня.

-Спи ще. Чи тобі кави зробити?

-І того, і того, і можна без хліба. - промимрила Кася, заплющила очі й знову впала на ліжко.

А я теж потягнувся і пішов на кухню робити каву з нової пачки й думати, як би вискочити в маркет навпроти. 

Дурний дитячий страх вийти на хвилинку і нікого не застати, коли повернуся, може й смішний, але мені було трохи моторошно. 

А може й не трохи.

Та я задавив його в собі й відклав каву в ліжко на потім. Коли до кави можна буде додати багет, вершки й що там ще люблять дівчата зранку, Кася не думатиме про мене, як невдаху-ніщеброда. І мої шанси на присусідитися можуть зрости.

Самі розумієте, досвіду заносу кави в ліжко у мене було небагато. Робота трохи не та, що дозволяє знайомства з випадковими дівчатами. А не випадкові - ні-ні-ні, бо потім не відкараскаєшся від службового роману, а трохи згодом і законного шлюбу.

А зовсім випадковим дівчатам я каву не робив, та й вони мені теж. То було чисто по ділу, і ні в якому разі не до ранку.

Тому я просто спитав напівсонну продавчиню біля каси, що краще взяти для моєї дівчини на сніданок. 

Вона трохи розплющила очі й невдоволено глянула на мене, потім розплющила їх по-справжньому і засміялася. 

-Вікторе, це ти?

-Ммм?  Я,  а звідки власне…

-Ти мене зовсім не впізнаєш?

Пам’ять у мене професійна. Я повинен пам’ятати всіх, з ким працюю. І не тільки їх. Але можу забитися на гроші - я ніколи не мав справи з цією продавчинею. І взагалі її тут вперше бачу.

Дівчина невесело посміхнулася і мотнула головою.

-На сніданок чоловік зазвичай питає в мене, де чисті шкарпетки.

І тут мене осяяло.

-Еллочко, це ж ти! - я згадав цю гримасу, одночасно іронічну й сумну. Перша красуня нашого класу, яка при цьому завжди була в тіні Касі. Та чого там. Ми всі були в її тіні.

-О, впізнав. - уже веселіше сказала Елла. -  Не лякай мене більше. А то здалося, що я уже стара й некрасива, якщо мене однокласники не впізнають.

-Тут таке освітлення, що маму рідну не впізнаєш, Елло. А особливо не впізнаєш тебе. От вже кого зустріти на касі я точно не очікував. Вибач, я не в тому сенсі, я так радий тебе побачити...

От що значить ніч не спати й ширяти в хмарах. Це ж треба, я ніби не хамло. А таке зморозив.

-Сама не очікувала. - весело засміялася Елка. 

-Ти знаєш, якщо що, я можу допомогти з роботою. Щоб без нічних змін і гроші непогані. 

-Не треба, Вік. Все у мене добре. Касирка на швидкій поїхала з апендицитом, підмінити нікому. Це мій маркет. 

Я теж засміявся полегшено, не знаю чому.  Ні, брешу. Звісно знаю. У касирки важка і не престижна робота, і я нікому її не бажаю, не те що красуні-однокласниці. 

Який же я став сноб, подумати тільки. Не знайшов би мене батько, був би інженером на виробництві або в НДІ якомусь працював. І ніякого горя б не бачив у роботі касирки.

-А я уже думала, що ти ніколи собі нікого не знайдеш, крім Каськи. - весело щебетала Елла. - Ото задурила тобі голову, мені аж жаль тебе було. Захапала собі найкраще, і сама не гам, і нікому не дам. Та краще пізно, ніж ніколи. Пішли, виберу тобі для дівчини. Все одно тут крім тебе нікого нема.