Я тобі зроблю який завгодно подарунок. Навіть якщо ти хочеш якусь небезпечну дурницю.

- Молока нема. І цукру, здається, теж. - кажу я те, що вона і так явно знає. - Тут є новий цілодобовий маркет, якщо треба.

- Не треба. 

Тоді пішли на балкон. От тобі бабусина кофта. Тобі буде, як пальто.

Вона бере теплу товстої в’язки кофту і вкутується.

- Бабуся не образиться? вона дивиться кудись вгору, де зараз бабуся, святий Миколай, а може і сам пан Єзус уважно придивляються до неї.

- Не думаю. - відповідаю поспіхом. - То ж мій спадок від неї. Кому хочу, тому й даю поносити. Будеш гарно поводитись, може й подарую.

- Ясно. - дуже серйозно відповідає вона на мій жарт.

Я розливаю каву у дві різні чашки.

- Неси на балкон.Там столик і обігрівач. Уже має бути тепло. Будемо дивитися на вечірній Київ і їсти печиво. І ти, Касю все мені розкажеш.

Я подивився їй услід, щоб впевнитись - вона точно пішла на балкон, а не на пошуки більш розкішного житла і грошовитого кавалера. І перевірив свої запаси.

Гм. Не густо.

В рюкзаку з їжі крім печива ще була ковбаса фермерської роботи. І все. Я не збирався тут затримуватись. А тепер от нічим пригостити голодну змерзлу дівчину.

Але Кася була так само невибаглива до їжі, як і в дитинстві. А ковбасу навіть похвалила.

- Завжди кажу, що хліб до сиров’яленого - зайвий. - задоволено облизнулася вона, викликавши у мене занадто дорослу реакцію. - Смакота. Не знала, що така голодна. Зате від простої ковбаси такий кайф.

-Вона не дуже проста. - зрадів я нагоді показати себе в кращому світлі. - Місія її замовляє у якихось знаменитих фермерів.

- Так ти все ж місіонер? - спитала  Каська недовірливо - Ти святий отець? Як романтично… А у тебе целібат? - Її очі зробилися круглими від подиву й цікавості.

- А ти звідки знаєш про …

- Так ти ж сам колись казав, що хотів би на богослова, а доведеться в політех. Я все чекала, що мене з собою покличеш. Я б теж на богослова пішла.

- Ти? - я засміявся, але одразу зрозумів, що вона би точно краще пішла на богослова. -  Я хотів тебе в політех покликати, якщо що.

- Та ну тебе. Ти викапаний патер чи як вас там звуть.Правильний, акуратний і безгрішний. У мене завжди було враження, що ті святі, яких ти вічно згадував - то твої приятелі.

- У мене воно теж було. Колись давно, Кась.

- І де ж ти місіонерствуєш? Бачу, обітницю бідності ти виконуєш чесно.

- Зовсім не там, де ти думаєш. - засміявся я знову. - В дипмісії одній. Радником. Країна малесенька. Одна з перших визнала Україну. Взяти з неї особливо нічого, крім курортних місць. Але ж її голос в ООН і де завгодно важливий. От я там все, що треба, налагоджую та координую. В пасочки граюся. Там гарно, чисто, красиво і нічого не відбувається. Люди спокійні такі, розслаблені. Нічим не переймаються. Злочинності практично нема. 

- Просто рай на землі, Вік. Але ти й дипломатія? Не бреши. Ти ж прямий, як рельса. І вибач, не наганяй. Дипломати так не живуть, я знаю. І не переймайся. Не пощастило з кар’єрою, та які твої роки.

Отакої. Не вірить. Кася мені не вірить! Невже все так погано? Але ж у мене тепер є козир в рукаві. Не буде ж вона все життя аніматоркою? Ну якщо ввічливо назвати так її роботу в ескорті.

- Про дипломатію непричетні люди понапридумували зайвого, Кась. І брехати не варто на службі, і золоті гори там не ростуть.  Я в місії не головний. І я ненавиджу цю роботу, бо мене ніхто не питав, чи я хочу це робити. А от ти не хочеш спробувати? Я ж маю деякі можливості.  Як хочеш, можу тебе взяти референтом. Мови ти знаєш і… У тебе ж, бачу, не біла смуга в житті.

- І що, можна не через ліжко? - лукаво спитала Кася.

- А ти… - у мене язик віднявся. Не через ліжко? Я її зовсім не цікавлю чи вона просто дражниться?

- А у мене принцип - не влаштовуватись через ліжко в житті. - як завжди чесно і вичерпно відповіла вона, щоб до мене точно дійшло. -  Не буду торгувати кицькою.

- А. Ну це правильно. - поспішив я згодитись. - А як же ескорт?

- Я могла б сказати, що про ескорти багато понапридумували,  і все не так. - підморгнула вона мені лукаво. - Тільки насправді я не знаю, як там. То було фальшиве все. Підробка. Пастка для татового ворога. У тата ідея-фікс -  віддячити йому за все. Щось йому повернути. Той типок зрізав колись на злеті татову фірму. І сам не гам, і нікому…

- Ясно. Ти, виходить, Баба Яга в тилу ворога. Ну тобто була. А тепер без роботи? Якщо не через ліжко - підеш до мене референтом? У тебе вища освіта хоч є?.

- Та є сяка така. - засміялася вона  хитро. - Не богословська, щоправда.

- Згодиться. Я натисну на кого треба. Підеш?

- Ти мене спокушаєш, Вік. - потерла вона лоба таким знайомим жестом,що у мене мало серце не стало. - Не хочу тебе підставляти, тільки це дуже заманливо. Мені скоро треба буде зникнути з радарів. Бо я збираюся твого не тата взяти до нігтя. І не знаю наскільки це законно, тільки не відступлюся. А він може помститися. І тільки спробуй потерти ті знімки.

- І не збираюся. - завірив я, не знаючи, як обережніше піднести моїй коханій гірку пілюлю. - Тобі ще кави зробити, Кась? Ти тільки не розстроюйся. Тобі не вдасться його розорити. Всім рулить мати. Він тільки витрачає гроші на гульню. І все записав на матір. А вітчим при ній типу консультант чи щось таке. Я не цікавився подробицями. Майже не спілкуюся з ними, віриш? І сам буду радий, якщо мати його прожене. Тільки навряд. 

- Не прожене після такого видовища? - Очі Каськи стали ще круглішими. 

- Не знаю, як тобі пояснити. Вона  з ним поїхала тоді світ за очі. Вірила, що його ошукали і що   йому загрожує щось страшне. І бабусі так сказала. А та повірила. І сховала мене, щоб не викрали й не могли моїм життям шантажувати їх. Розумієш, я небажана дитина. Був зовсім малий, від некоханого чоловіка. Від мене були одні неприємності. Але материнські почуття все ж якісь були. І вина від того, що кинула дитину і хвору матір.