Я тобі все компенсую

Ви колись помічали, що все гарне рано чи пізно закінчується?:

Я не знаю, рано це чи пізно - вперше побачити батька у випускному класі. І чи це можна назвати закінченням всього гарного, що було в житі.

Хіба ж це було гарно - жити на одну бабусину пенсію і не мати від матері жодної звістки цілих десять років?

Словом, батько виявився настійливим і впливовим. Швидко підтвердив батьківство генетичним тестом і примудрився позбавити матір батьківських , вірніше материнських прав. 

Він не був грубий або невдячний. Подякував бабусі за те, що мене виростила. Не забороняв їй приїздити до мене в гості та навіть, якщо вона хоче, дозволяв і далі в одному домі зі мною. 

- Але тут, - показав він на тріщини над дверима і презирливо обвів поглядом нашу квартиру, яка мені здавалася цілком нормальною, - мій син жити не буде. 

Потім довго розповідав бабусі, що він людина широких поглядів. І може зрозуміти, чого йому вчасно не повідомили про мене. Всяке буває між дорослими. Але що можна кинути дитину на хвору матір з жалюгідною пенсією і завіятись кудись з коханцем? 

- Як це -  жити  цікаво й не бідно тоді, коли син і матір… -  батько махнув рукою і наказав мені збиратись. 

Бабуся підтисла посинілі губи й сказала, що обов’язково навідуватиме мене. На це її жалюгідної, як вона підкреслила, пенсії вистачить. Але не переїде жити в чужий - це вона теж підкреслила - дім. 

А судити її дитину буде не той, хто колись заморочив їй голову і зник з радарів не попередивши. І потім через сімнадцять років прийшов га готове.

Словом, бабуся не прийняла допомоги, але й заперечувати проти того, щоб я жив у батька, не стала.

Я спочатку не зрозумів всієї глибини попандоса.

Але першого вересня виявилося, що мої документи тепер у зовсім іншій школі, а возитиме мене туди батьків водій. Бо справжньої освіти наша звичайна школа не дасть, і все таке. 

Першого вересня мене відвезли до знаменитого ліцею, категорично перед тим заборонивши навідати свій колишній клас.

І в перший же навчальний день акуратний і дисциплінований бабусин онук вийняв скло у вікні роздягальні спортзалу, спустився  з другого поверху по ринві, що була коло того вікна, потім легко переліз через паркан ліцею. І й чкурнув до старої школи.

Як не важко здогадатись - щоб побачитися з Каською. Її телефон не відповідав, нічого дивного - нам забороняли тримати телефони ввімкненими на уроках.

Тож я сховався в роздягальні нашого спортзалу і дочекався кінця занять, не відповідаючи на дзвінки охорони й батька.

Але й після занять Кася не вийшла зі школи. 

Через пів години я уже знав - вона теж тут більше не вчилася. І в їхній квартирі нікого не було.

Сусіди казали, що квартиру вони здають в самі переїхали в менш комфортне житло.

Менш ніж оця хрущовка? Це що, в підвал з пацюками?

І звісно ніхто не знав куди. 

Сусідки Каську жаліли. Казали що все сталося чи то через те, що її батька з малою кинула дружина і втекла з коханцем. Ну то, мабуть, бабусі надивились серіалів. 

А друга їх версія була - то партнер кинув батька моєї коханої на гроші. А я знав колись цього партнера. Він вкрав не тільки чужі гроші, а й матір - у мене.

Так чи інак саме відтоді Касиному батькові щастило. Оце власне і був весь фактаж.

У відчаї звісно я побіг до бабусі, як в дитинстві, коли збивав колінка. І налетів на стіну нерозуміння.

Я почув від неї, що  мене хвилює що завгодно, але не здоров’я бабусі, що відала мені кращі роки життя.

Словом у нас з нею був поганий день, а закінчився він ще гірше. 

Батькова охорона увірвалася до бабусиної квартири, мене хоч я і відбивався, як міг, а міг я непогано, витягли і запхали в машину. Все це мовчки й на очах у бабусі. 

У мене забрали телефон, і я знову опинився під домашнім арештом. Батько рівним голосом повідомив, що не терпітиме ніяких заскоків, які я успадкував від матері, яка така ж безвідповідальна.

Ну ви зрозуміли, у батька теж був поганий день.

Але мої гормони  сказали на це ага і миттю вибили запобіжники логіки й виховання. 

Отоді й  почалося. 

Батько отримав від мене все, що в кошмарних снах сниться всім батькам  важких підлітків.

Тому що у бабусі стався серцевий напад, її поклали в лікарню сусіди, бо у мене не було телефону, возили мене тільки в школу, а на уроках під дверима чергував охоронець,щоб я не втік.

Бабуся не знала, що я не в курсі, і це її добило. Вона після того уже не одужала. І протягом пів року померла, а мені навіть не сказали про це. Я був вчергове за щось покараний.

Думаю, ви зрозуміли - відносини з батьком у нас не склалися, школу я закінчив чисто по інерції й вступив туди куди референт батька віднесла документи. 

Тобто не в Київську політехніку, куди збирався йти разом з Касею, і не в католицьку вищу семінарію у Львові, куди зібрався піти, бо раз Касю втратив, то нащо мені все оте світське житя?

А на міжнародні відносини, бо саме таке було батькове розпорядження. 

Стильно, модно маладьожно. 

Ці роки могли бути для мене найгіршими. Але все сталося рівно навпаки. Ніхто більше не був центром мого існування. Ні бабуся, ні Кася. Навіть батько нарешті зрозумів, що не вийде мене тримати в клітці, як ведмедя в зоопарку.

І я нарешті зустрів самого себе - нікому по суті не потрібного хлопця, здоровенного, не дурного і з цікавістю до навколишнього світу, про який, виявляється, нічого не знав.

Пан Єзус десь там високо похитав головою і не сказав ну-ну тільки тому, що він всесвітньо відомий добротою і всепрощенням.

І скоріш за все по-батьківськи посміхнувся, коли я зайшов в аудиторію, побачив купу незнайомих облич, і несподівано для себе сказав вірний пароль.

- Хто куди, а я на пиво після пар.

Аудиторія схвально загула.