Вона тепер жила неподалік від мене.  Вони з батьком переїхали

Я був у захваті від нової сусідки по парті.Тепер кожен шкільний день перетворився на свято сюрпризів.

Бабуся дуже підозріло дивилася,як я прокидався без будильника і спішив в до школи, не встигши доїсти сніданок.

Тому що міг проґавити Касю, яка йшла до школи тою ж липовою алеєю, що і я.

І веселощі починалися ще по дорозі. Ми передражнювали вчительок і однокласників, переказували  різні історії з книжок, видаючи їх за свої й годували котиків. Вони жиди десь у шкільному підвалі й уже знали, що нас є для них ковбаса з бутербродів, які нам давали з собою. А іноді, коли грошей до бабусиної пенсії залишалося мало, замість ковбаси було повидло. І котики ображалися.

Вони були майже такі самі балувані, як і Каська.

Вчителька хитала головою і приказувала - не можна  віддавати дітей в школу на цілий  рік раніше, навіть якщо вони настільки здібні й здорові. 

Бо Каську її батько віддав у школу в п’ять років. Видно, щоб не гіперактивничала вдома. 

А мене віддали в школу на рік пізніше, ніж усіх. Бо як раз тоді мати щезла з мого життя на багато років, а бабуся безрезультатно намагалася оформити опікунство, знайти роботу і слідкувати, щоб я не смів виходити на двір без її нагляду.

Словом я на рік випав з навколишньої реальності, але потім все якось вирішилося. Але все одно я був найстарший в класі, уже тоді високий, відсторонений від дитячих забавок і спокійний.

Ми з Каською, коли йшли поруч, мабуть, мали дуже комічний вигляд. Вона мала, вічно розхристана і жвава, як ртуть. А я вже почав витягатись, хоча до дорослих метр дев’яносто мені тоді ще було далеко. Застебнутий на всі ґудзики й  дуже стриманий з усіма, крім Касі.

Вона до речі не перестала бути злою. А чому на мене злиться - не пояснювала. Ні мені, ні комусь іншому. 

І дійсно була дуже здібною. Тому мій перший план - завоювати її прихильність можливістю списувати контрольні - з тріском провалився. Але вона чомусь на диво швидко опанувала свою злість і не заперечувала, щоби ми разом повертались зі школи або йшли туди разом. 

А, забув сказати. 

Вона тепер жила неподалік від мене.  Вони з батьком переїхали

Сусідки під парадним не дуже тихо гомоніли про те, що її батько в сплату боргів своєї фірми продав дім, і тепер вони вдвох з Каською живуть у вбитій двушці-хрущовці, дитина весь день сама, що з неї тепер виросте... 

-Де її мати? - питали одна одну бабусі під під’їздом.

Може ви здивуєтесь, але це не цікавило не тільки мене, який знав що матері можуть поїхати внікуди, якщо так треба. Це питання взагалі не хвилювало нікого з класу.

Вона якось вміла так себе поставити, що питати чи дражнити її було не страшно, як, наприклад, мене. Бо я бив у відповідь мовчки й сильно.

А з Каською просто не цікаво було витрачати час на дурні питання. Бо його можна було витратити значно цікавіше, якщо не лізти з дурними питаннями, а просто робити різні цікаві штуки. Прогуляти всім класом і піти в кіно, - найчастіше. Або поставити й зіграти на день вчителя  смішну п'єсу, де обсміяти всіх вчителів так, щоб вони самі сміялися гучніше за батьків. І вчворити ще безліч того, про що досі згадується з дурнуватою щасливою посмішкою. Бо це потім виявляється кращим, що було з нами в дитинстві.

Бабуся терпіти не могла мої розповіді про Каську і наші з нею витівки. Тому я з часом перестав про них розповідати. 

І єдина на всьому світі рідна мені людина не дізналася про мою закоханість і навіть залежність від цієї дівчинки.

Часи, коли бабуся для онука авторитет, швидко минають. Її опіка починає обтяжувати дитину, навіть якщо вона і не така сувора, як була у мене. А бабусині погляди на те, як все має бути, уже здаються малому школярику смішними й старомодними,

Ні, я не став знову бризкати водою на дзеркало. І хвилювати бабусю не став ні поганими оцінками, ні зауваженнями в щоденнику. Але і жити з нею одним життям і одними інтересами перестав. 

Та й чи були в нас хоч колись спільні інтереси? 

Словом, дитинство моє закінчилося. Але не дуже травматично для наших з бабусею взаємин. 

Друзів у мене не було, бо друзі у людей з’являються не тоді, коли люди бувають тільки в школі на уроках. 

От тільки Каська…

Чи були ми з нею друзями, чи ворогами? Досі не можу цього сказати. Я тоді хотів, щоб друзями. Але вона, така легка в спілкуванні, насправді не підпускала нікого близько.

Ця дівчинка, як і при першому нашому знайомстві,не переймалася тим, чи не криво застебнуті ґудзики. Зате нігті її тепер були бездоганні. Однак атласні банти й коси, необхідні на думку бабусі кожній школярці, так і не знайшли місця в її стилі.  

Джинси з дірками на колінках, пірсинг в носі - все це довело б мою бабусю до сердечного нападу. Звісно якби вона взнала, що я спілкуюся з  такою нечупарою і панкухою.

Але вона не взнала, бо я їй нічого не сказав.

Вона якось дуже швидко втрачала сили, старіла, сивіла. 

Я не так скоро здогадався, що вона переживає через те, що від матері досі немає звісток. Мене ж вона так переконливо завірила втому, що мати повернеться або забере нас до себе, що я і не переймався особливо її відсутністю. І навіть чомусь був впевнений, що вона якось спілкується з бабусею.

Але цього не було. Бабуся знала все про материн від’їзд і його причини. Але нічого з того,що було з її дочкою потім.

Ми з Каською на той час, коли бабуся зовсім ослабла, були уже старшокласники. Я мав навесні отримати паспорт.  Відчував себе  дорослим і відповідальним. 

Каська і я давно вважалися парою. Ми навіть іноді цілувалися, ходили разом в кіно  і медляки танцювали на шкільних вечорах тільки разом.

Звісно я дуже хотів, щоб так було завжди.

Чого хотіла Кася, не знав ніхто, можливо навіть вона сама.  

В майбутньому у мене був політех, у неї - що завгодно і нічого конкретного.

Кася і справді була здібна в усьому, а вибрати щось одне все ніяк не могла. А може її батько, як і моя бабуся, не міг платити за навчання. І я сподівався, що їй теж треба буде вступати на бюджет.