2. Знайомство з академією

За вечір наші відносини з баронесою теплішими не стали. Хоча те, як на неї накричав комендант, пан Симор, коли вона приперлася до нього пізно ввечері, визнаю, душу мені зігріло.
Ну а як не радіти, якщо він сказав:

- Якщо вам не по душі сусідка, то можете переселитися.

- Я так і знала, - радісно защебетала аристократка, мало не плескаючи в долоні, - тут мусять бути кімнати для таких як я, VIP-персон. 

- Звісно, звісно вони є, - ствердно промовив  комендант, а в його очах тим часом так і скакали приховані бісики. 

Дивилося це досить комічно, тим паче, якщо врахувати, що пан Симор був одягнений в фіолетову піжаму, а сам між іншим щонайменше походив з раси гоблінів.

- Для таких непрохідних дуреп, що вважають, що статут академії написаний не для них, є не що інше, як горище! Так що попрошу слідувати за мною!

Баронеса Війська намагалася  відкараскатися від подібної "привілегії", та не тут то було. 

Гоблін розізлився так, що вуха його стали витягуватися, а тіло деформуватися, хоча до того на приналежність до даної раси вказував тільки колір шкіри.

Аристократка зблідла, щиро кажучи на її місці я б зблідла теж. А варто було всього лиш пам'ятати, що гобліни дуже не люблять будь якого розподілу за титулами. Вони народ вільний і не признають нікого крім короля, та й то винятково свого.

Ніч дівчина провела на горищі з кількома такими ж родовитими як і вона. Гоблін не жартував, він направду не лише зачинив їх там, а й мабуть змусив прибирати, бо сусідка повернулася не тільки замурзана вся, але й значно спокійніша. Мабуть незвична праця вправила їй мозок.

Я збиралася на лекції, сусідка в душ. Вона мовчала і я мовчала теж. Єдине що помітила, то відкликані лекції в її розкладі, невже в зв'язку з попереднім покаранням? В принципі - це не моя справа. 

Форму нам ще не видали, тому я знову натягнула вчорашній свій костюм, а саме футболку та порвані джінси, які чудово контрастували з рижою шевелюрою на моїй голові.