Заплутані почуття

У тіні старовинних дерев, що хиталися від легкого дотику вітру, Джуліана стояла, відчуваючи плутанину почуттів у своєму серці. Її думки були поглиблені в мелодію природи, що окутувала її навколо.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись впоратися з мішаниною емоцій, які вона відчувала. "Чому все це так складно?" - промовила вона до себе, зводячи погляд на віддалені вершини гір.

"Джуліана, ти в порядку?" - запитав Еліас, подаючи їй руку.

Джуліана зняла погляд з гір і посміхнулася. "Так, просто думаю," вона відповіла, беручи його руку. "Інколи все здається таким заплутаним."

Їхні очі зустрілися, і в цю мить Джуліана відчула тепло та спокій у своєму серці. 

Вони продовжували стояти, коли час здавалося зупинився, а лише їх двоє існували на цьому світі. 

Джуліана, зітхаючи, відвернула погляд від Еліаса. Її серце билося так швидко, ніби воно хотіло вибратися з грудей і злетіти на вільній душі. Вона знала, що це заборонено, що вони живуть у світі, де такі почуття не мають місця, але її власні емоції вже давно вийшли з-під контролю.

Еліас спостерігав за нею, розгублений. Він також відчував те ж саме, що й вона. Його душа розривалася від надмірної потреби кохання.

"Джуліана," промовив він, його голос тремтів від нерішучості, "ми не можемо цього робити, можливо це не правильно йти наперекір усім і всьому."

Але незважаючи на його слова, її серце не вгамувалося. Вона знову зітхнула і зміцніла, зібравши свою внутрішню силу.

"Еліас, чи є на світі щось правильніше за кохання?" її голос був ледь чутним шепотом, але він вражав глибиною її переконаності.

Вони продовжували стояти там, у полі між двома світами, де перехрещувалися їхні долі, але їхні серця вже все вирішили. І хоча вони знали, що це заборонено, їхні душі злились в одне ціле, несхоже на жодну іншу силу на цій землі.