Епізод 4

Осмислення того, що відгадка – що з ними – могла бути так близька, під носом у них – дратувало… Адже не рідко так буває – хочеш чогось дуже, обираєш шлях, йдеш ним… і не виходить. Як не стараєшся – не те. І так воно… аж вити хочеться, а тоді в один момент – ти розумієш, що те, чого так хотілось – було так близько, що спочатку не віриться. І майже завжди – подвійні відчуття. З одного боку – маєш радіти, ось воно, те чого бажалося – є. А з іншого – в голові – могло бути й швидше, якби раніше зрозуміло стало… 

Буквально на хвилин п’ять – у кімнаті запанувала тиша. Не домовлялись… само так. Кожна намагалася просто усвідомити, чи може це бути взагалі якось пов’язано… хоча в теорії, все може бути. В ці п’ять хвилин – ніби все зупинилося. Де ж вона, та пряма відповідь? Знову її немає… Здається ось, отримали ваговий факт, повинен відразу допомогти… відкрити очі. Але знову… жодна не могла вимовити ні припущення, ні думки… в голові відразу безліч всього крутиться. А може ні? Може бажання знайти відповідь – починає переважати, і починають бачити те, чого насправді й близько не існує?

• Аль, а в цій групі… ну спільноті, скільки взагалі чоловіків, ти знаєш?
• Не багато, я ж говорила… коли переглядала, ну може десяток буде.
• Ну от ти ж пам’ятаєш його, теоретично – може бути причетним? Як гадаєш?
• Ох… складно. Просто від того часу пройшло, не мало, відносно… якби це відразу ми все розпочали, після того як заселилися… а так, я навіть не дуже пам’ятаю його риси обличчя, манеру поведінки… спішив пам’ятаю, на автобус здається…
• Ага, спішив! Це я теж пам’ятаю… Просто відразу не відповідність – навіщо залишати речі нам? Ну якщо він дійсно причетний певним чином…
• Ще б знати точно до чого він причетний…
• Хах, ну так… тут вже точно не знаємо. В будь-якому разі, причетний до того, що ось так з’їхала, кинула роботу… і це притому, що вона вся така хороша дівчинка…
• Ну це Вікторія… з нею поки, що лише в одній спільноті перебуває. Не думаю, що потрібно дуже серйозно сприймати цей факт. Ми майже нічого не знаємо про Ольгу, і це при тому, що мешкала вона тут…
• Слухай, давай хоча б більш детальніше продивимось цю спільноту, його профіль… може ще щось буде, а то ми так відразу… 

Перший пост в спільноті – більше двох років тому. Не така вже й стара… Багато публікацій просто від учасників. Різноманітні фото міста, пейзажів… Дуже багато – від однієї дівчини, на аватарці – з хорошим, сучасним, і напевно – професійним фотоапаратом. Фотограф? Яка різниця… будь-яких особливостей не було. 

Але чому за два роки – лише скільки учасників… відверто не багато. Той, факт, що Сергій Михайлович був не із цього міста – спочатку насторожив. Але потім – багато інших теж з даного регіону, але не конкретно з цього міста. І що, їм всім тупо цікаві фотки міста…? Сумніви були, але чим саме їх обґрунтувати… відповідей, які б сподобались – не було.

Продивившись більше сотні публікацій у спільноті – знайшли лише чотири вподобаних саме Сергієм… Або не переймається цими вподобайками просто… або йому й не цікаво, взагалі, що тут публікують… Більше абсолютно ніяких фактів, які б свідчили про активність його в цій спільноті. Може випадково вступив в неї? Може бути? Звісно, що може. Але – ні, вже у подібний сценарій не вірилося. Так само, як і не вірилося у випадковість, збіг обставин, що саме Вікторія з іншої квартири, абсолютно іншої… зі схожою історією і в одній спільноті з ним. Тим більше, що у спільноті, де так мало людей. 

• Ану давай відкрий його профіль, що там цікаво…, – кинула Альвіна.
• Зараз… глянемо. Переконана, що там нічого цікавого.
• Та ну чому, він наче й не старий.. скільки там йому? Сорок з чимось…
• Сорок два чи три… чи чотири. Ану зараз, на телефоні ж фоточки є. 
• Та ти давай, відкривай уже…
• Ось… та зажди! Ось, глянь, буквально недавно виповнилося сорок чотири. Тому ще молодий можна сказати… дітей от у нього, двоє.
• Так… ну на аватарці взагалі якийсь літак чи ракета, що воно таке… 
• Ракета це, я знаю! Це цього – марсіанина, як я його називаю, хах.
• Ааа, точно, хах. Марсіанин… ну те, що він точно з іншої планети, сумнівів не має… і ракети, і автомобілі… та й слова його – досить таки влучні…
• Угу… от і може й наш персонаж, Сергій Михайлович, а? Може й він такий? Ось фанат марсіанина… збирає людей…
• Хах, готувати в політ, туди, так? 
• Ну типу того, хто ж його знає…
• Ну в нього, як бачиш, те ж саме, що і у Вікторії – майже жодної інформації особистої… лише вказано, що рідне місто – саме наше, а не те, де зараз живе…
• Ось тобі і вже перше пояснення, чому він може перебувати у цій спільноті… рідне місто, любить його дуже… бла бла бла…
• Думаю в такому разі, квартира точно батьківська… але йому тільки сорок чотири… померли?
• Та чому ж, може з ним живуть… все може бути.
• Друзів чимало, до речі, двісті шістдесят… популярний, хах?
• І хто серед них, ану давай глянемо!
• Та різні тут… так… на фотках багато й його віку, я б сказала… та й інші є… ні, це нічого не дасть. 
• О, стривай! Ану забий в пошук по друзям – Оль…
• Ааа, точно! Зараз… ні, це точно не вона, цій на фотці… років п’ятдесят. Так… що тут у неї за профіль… ні, однозначно. Тут діти, чоловік ось. Не вона…
• А на сторінці що там у нього?
• Здається два записи, я ж дивилась… так, всього два. Якась, до речі, дивна фотка… роботи якісь…
• Не знаю, я таких не бачила, це не з фільму… це ніби намальовано, ну тобто створено власноруч…
• Сам таке робив, чи що? Ну може подобається йому ось таке, роботи, ракети…
• Ага, і тут тобі другий запис – це ось олень якийсь не зрозумілий – «Будь гордим – як вони» – прямо філософські фразочки постить…
• Ну нічого тут такого не бачу… таких… відсотків дев’яносто. Всі, блін, філософи, всі знають як жити, – «Не здавайся… йди вперед… життя – це іспит…» і таке інше.
• Хах, ну так… є такі персонажі.