Червона кулька

Епізод 3

Завтра останній робочий день. Для дівчат – у буквальному сенсі. Робочі місця не були тими – за які хотілося триматися… сумнівів не було, треба рухатися вперед. Але саме це й напрягало їх, лякало чи що… Потрібно все ж буде робити вибір. Звісно, ніколи не пізно буде змінити цей вибір, проте чи правильно це – постійно щось змінювати… Дивишся – на знайомих, тих, які оточують – дивує остаточність їх вибору. Не задумуються… Що це? Справжня радість від свого вибору, сила волі – яка дозволяє терпіти… чи просто слабкість духу – і відповідно не здатність різко змінити своє життя? Відповіді не має. Та і бути не може. 

Останні дні – тільки й думали про все те, що знали, що дізнались за останній час… Найбільше розчаровувало те, що питань ставало все більше – а от відповідей… жодної. Як не намагалися – жодної. Куди поділися? Історії пов’язані? Чому залишили телефони? Чому – документи? Інші речі… чому? Чому ніхто не дзвонив Ользі? Чому не було ніяких повідомлень, заяв у поліцію? Хоча ні – знайти відповіді можна було – виходячи з фактів – цілком логічні. Але ж як ти їх підтвердиш…? Якщо просто опиратися на свої думки та поверхові факти – то навіщо тоді взагалі було затіювати все це?

Уже полягали. Альвіна лежала – лампа зі столу була направлена на її ліжко. Тримала у руках телефон – переглядала фото документів – «Вікторія Ярмакова» – було на пропуску – електронному – без фото... Договір був не підписаний, олівцем заповнена графа прізвища, ім’я та по батькові – «Ярмакова В.А.». Назва певного товариства – нічого не говорила. В мережі Альвіна знайшла – лише певні дані реєстраційні та адресу. Більше нічого. Сам по собі – документ складений – не вміло – скачаний, очевидно. Без жодної правки. Що могли дати ці дані? 

  • Чуєш, Дарись, потрібно буде от по цій адресі поїхати, як я розумію – на роботу до цієї Вікторії…
  • А може вона там і не працювала… ти бачиш, це просто папірець, без підписів, без нічого…
  • Хах, а представляєш – ми такі приходимо – а вона собі на робочому місці…
  • Ну да, звісно… я б розчарувалася, хах.
  • І не кажи. Короче, потрібно буде на наступному тижні – їхати. Ну там точно ми маємо щось дізнатися. Просто переконана в цьому.

Лампа вимкнулась. Заснути? Останні дні – не просте завдання. Дарислава – думала про завтрашній день. Як не крути – символічний день – хотілося думати – що будуть зміни. Не важливо які, головне – щоб були і було добре від них… Раптом – ось – знову?! Мурашки пробігли по всьому тілі. Знала – як воно, що воно… і розуміла, що нічого страшного немає. Звикла вже. Але кожного разу – аналогічні відчуття. І ти не можеш нічого зробити. Готова була – під подушкою – завжди вона – червона, маленька… Швидко в руку. Ноги піджала… і так в руці затисла, що аж боляче… не могла викинути з голови. Хотілося кричати, бігти… Терпіла, на досвіді. Зараз, зараз – хвининку, другу – пройде. Так і є. 

Зуміла перемкнутися. Знову про роботу. Завжди в такі моменти – намагалася задати собі глобальне питання… так і засинала завжди. Може всі ці – «роботи, кар’єра…» – маячня? От раніше – як? Ще в ті часи, печерні… які там робочі години, яка обідня перерва? Кар’єрний ріст? Що це взагалі таке? Хочеш їсти – йди – шукай, полюй там… і все. Живи собі, насолоджуйся. Ні ж… прогрес, розвиток. І що тепер? Зараз ці добитчики – чекають цілий рік – щоб на пару тижнів на море поїхати? І головне ж – зуміли так звикнути, виробити, – що от треба і все. Йди за натовпом, роби як всі – і буде тобі щастя. В голові – з’являлися все більше дивні образи, думки… асоціація з тими прадавніми часами… природа, тиша… Заснула. 

 

Спека. З самого рання. Добралися на роботу. Працювалося по особливому. Колега Дарислави – за весь час – майже ніколи не запитувала про ті чи інші глобальні речі, погляди… сьогодні, все ж цікавилася у Дарислави – що далі? Тут набридло? Чи справа в іншому…? З її реплік де не де проявлялися нотки суму. Не тому, що Дарислава йде, а як здалося самій Дариславі – тому що в свій час – сама не наважилася піти. І хоча протягом того часу, відколи Дарислава знала її – вона ніколи не демонструвала невдоволення, розпачу… робота може їй дійсно подобалась. В кінці кінців – яка різниця – де працювати. Можна й так. Справа була в іншому. Спробувати щось інше. Не дивлячись на результат. Дарислава просто не могла повірити, що ця її колега – не мала ніколи бажання, щось змінити… у кожної людини таке відчуття, бажання з’являється. І ті, хто наважуються – щасливіші. Однозначно. А ті хто ні – виправдовують свій страх щось змінювати, – лише тим, що вони не хотіли ризикувати, що так і треба вчиняти… а життя то воно одне, якби потім у старості не прийшлося гризти лікті через подібні виправдання… і не картати себе, що краще було б відчути ту мить – погляду на журавля у небі…

Альвіна, будучи за природою менш сентиментальною, практично не задумувалася щодо останнього робочого дня на цьому місці. Хоча розуміла одне. Знову втрачати людей. І нічого з цим не вдієш. Абсолютно. Це відчуття, яке ти починаєш адекватно сприймати і в повній мірі розуміти – приходить не відразу… спочатку була школа. Останні роки – всі більш менш дружні, з мріями та цілями. І всі такі рідні та близькі… а потім – рік, другий… і вже з трудностями впізнаєш сусіда по парті… все, їх всіх втрачено. Та й ти для них, як людина – яка лише колись була. Університет. Вже всі дорослими приходять. Нові знайомства, друзі… здається – ось воно, ну ось з цими вже на все життя. Будемо разом колись подорожувати, з дітьми… і тут знову – закінчили. І навіть швидше, і року не треба. Поздоровлення з днем народження – все. Знову – втрати. Назавжди. Як і не було їх всіх. А ти йдеш далі. А робота що? Ну от знала Альвіна їх всіх, характер кожного, звички… дехто став близьким, хто просто – хорошим знайомим. Але яка різниця, все одно – всіх втратить. Не сум це був, а просто констатація фактів. Не намагалася навіть запам’ятати всіх, наговоритися… А навіщо? Зайве це. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше