Нічна розвідка

 Ще  була   зовсім  глуха  ніч, а  полковник  Косинський,  що  й  полковником  був  лише  кілька  годин,  вирішив  перевірити  увесь  маршрут,  яким  повинні  були  рухатися  керовані  ним  повстанці.
ꟷ Ну  ось, скоро  п’ята  ранку,  а  в  мене  ще  очі  не  розлипнулися. ꟷ Подумав  про  себе  офіцер.  І  дійсно, було  трохи  за  четверту,  але  на  ранок  не  було  й  натяку,  тому   цей  темний,  тихий,  крижаний  час  доби,  ніхто  б  і  не  здогадався  назвати  «ранком». Червенець,  як,  певно  і  решта  Червоної  країни  спав.  Подрімавши  всього  годинки  зо  дві,  розвідник,  обтяжений  новим  званням,  навіть  більше  ніж  новим  завданням, прагнув  діяти, він  просто  не  міг  влежати  у  ліжку.                          

   Петро  Миколайович   вмив  обличчя,  нашвидкуруч  одягнув  свою  форму  і  взяв  документи, зброю. Проте,  це  була  лише  пересторога  на  випадок,  якщо  його  зловить  патруль,  верхній  одяг  був  цивільним: його  франтівське  пальто  і буржуазна  шапка  із  кролячого  хутра  повністю  ховали  усі  ознаки  приналежності  до  держструктур.  Молодий  офіцер  буквально  вилетів  із  під’їзду, де  знімав  свої  столичні  апартаменти  та  із  усією  спритністю  попрямував  до  вулиць,  назви  котрих  так  добре  запам'ятав   у  розмові  із  двома  своїми  безпосередніми  начальниками.
   Прибувши  на  місце,  Косинський  усе  ще  був  під  прикриттям   зимової   нічної  темряви,  небо  затягнуло  хмарами   настільки  густими, що  місячне  й  зоряне  світло   було   проти  них  безсиле. Годину  він  проходив   покинутими  столичними  вулицями,  але  не  знаходив  нічого  підозрілого.  Під  кінець  свого  розвідувального  походу,  Петро  пройшовся  проспектом,  де  все  і  мало  відбутися. На відміну  від  інших  вулиць,  там,  як  і  обіцяв  йому шеф,  були  дійсно  заколочені  усі  двері,  а  між будинкові  провулки  й  вулички,  що  мали  подекуди  півтора  метри  уширшки,  були  очищені  від  будь  якого   роду  перепон,  щоб  люди  могли  тут  пройти.  Розвідник  заглядав  у  кожен  провулок  особисто,  але  і  тут  все  було  приблизно  так,  як  і  мало  бути  і  лише  у  останньому   з  будинків  по  лівій  стороні  вулиці,  йому  щось  не  сподобалося.  Дошки,  якими  було  заколочено  усі  входи  та  виходи  на  всіх  будинках  були  покриті  шаром  снігу, але  не  тут.  Біля  невеличких  бічних  дверей  дошки,  були  лише  трохи  присипані,  наче  їх  хтось  торкався.  Косинський  підійшов  ближче  і  серце  його  забилося  дуже,  до  дверей  підходили  людські  сліди,  їх  зовсім  трохи  присипало.
ꟷ Тут  сніг  не  вчорашній. ꟷ Замислився  полковник.  Сніг  почав  падати  вже  після  того,  коли  він  вийшов  із  дому  і  дрібненько  падав  трохи  більше  години.  Падав,  очевидно,  не  достатньо  сильно,  щоб  повністю   замісти  сліди.  Петро  посвітив  своїм  кишеньковим  ліхтариком  на  землю,  де  помітив  слід,  потім  навшпиньки  пробіг  трохи  назад,  на  місце,  яке  досліджував  чверть  години  тому,   воно  було  неподалік:
ꟷ Присипано  трохи  слабше,  але  це  вже  на  щось  схоже. ꟷ Розвідник  повернувся  на  місце  розслідування,  на  око  він  прикинув,  що  знайдений  ним  слід,  був  залишений  тут  хвилин  сорок  тому, ꟷ Адже  за  півтори  години, ꟷ подумав  полковник, ꟷ  його  б  повністю  занесло. Він  відчув, як   холодок  пробіг  його  спиною,  але  разом  із  ним  прийшов  запал,  притаманний  мисливській  собаці,  що  почула  запах  своєї  здобичі. Косинський  обережно  промацав  дощате  загородження. Воно  легко  знялося,  виявившись  бутафорією.