Глава 11

Сонячне проміння грало на полірованому капоті Ferrari Monza SP2– одного з тих унікальних автомобілів, що були створені не для приховування багатства, а для його святкування. Федеріко керував машиною з автоматичною впевненістю, прослизаючи крізь вузькі, немов веретена, середньовічні вулички Флоренції. Але сьогодні його розкішна стальна клітка застрягла в пробці біля одного з менш гламурних передмість. Саме тут, де будинки втрачали відшліфовану часами патину історичного центру і набували оголеної, трохи знедненої виразності, колись починалася його історія.

Його погляд мимоволі ковзнув по фасадах. Тут, у цих стінах, двадцять з гаком років тому кипіло його молодість – повна амбіцій, палких почуттів і наївної віри в безмежність майбутнього. А потім його очі зупинилися на невеликому кафе, точній копії того, де він колись проводив вечори з нею. Антонією. Її образ спалахнув у пам’яті таким яскравим, немов це було вчора: сміх, що дзвенів вище дзвінких чашок з еспресо, таємничість у погляді, що обіцяла щось більше… та його власна, юна та безрозсудна пристрасть.

Їхній зв’язок був коротким, але інтенсивним, немов спалах магнію. А потім вона просто зникла. Залишила лише записку, туманну та незрозумілу. А через кілька місяців до нього дійшли чутки – через спільних знайомих – що вона народила. І що нібито це була його дитина. Тоді, у пиху молодості, обплутаний сімейними тисками та кар’єрними амбіціями, він сприйняв це як витончену пастку, спробу виманити гроші або прив’язати його. Він не шукав її. Він вирішив забути. Він повірив, що його обдурили.

Але тепер, з віком, коли гострота життя часто змінюється глибиною розуміння, ця стара рана закрутилася. Що, як це була правда? Що, як десь там живе дівчинка з його очима чи її посмішкою? Ця думка вдарила його з силою, що перехопила дихання, змусивши міцніше стиснути шкіряне кермо. Він різко натиснув на газ, намагаючись втекти від власних думок, від цього раптового вторгнення минулого в його ідеально вибудоване сьогодення.

За півгодини його Ferrari вже зупинився біля сліпучого скляного фасаду «Maison Federigo» – хмарочоса, що визирав з історичного ландшафту Флоренції як симбол його успіху. Вестибюль із полірованого мармуру та титану завжди діяв на нього заспокійливо, нагадуючи про те, що він побудував з нічого. Але сьогодні навіть холодна досконалість матеріалів не могла розігнати холодок тривоги, що поселився у грудях.

– Усі моделі готові до репетиції, синьйоре! – голос секретарші, звичний та ефективний, пролунав із гучномовця.

– Grazie, – відповів він вже в ліфті, що стрімко несів його на 27-й поверх, у святеє святих – демонстраційний зал.

Ліфт із дзенькотом розсунув двері, і Федеріко опинився в царстві творчого хаосу, що ось-ось мав перетворитися на гармонію. Повітря було густе від аромату ладану, що його так полюбляв Ніло, та напруженого передпоказового трепету.

– Ciao, amore mio! – розлігся на весь зал мелодійний, наспівний голос. Ніло, директор з моделей, рухався йому назустріч у виглянці з кришталевими підборами та костюмі, що сліпив яскравістю фуксії. Його рухи були плавними, жести – широкими та елегантними. – Не хвилюйся, твоє дороге серце! Все під моїм пильним контролем. Це буде не показ, а візія! Сон наяву! Аполлон би запросив нас на Олімп на повторення!

Федеріко не стримав усмішки. Ніло з його нескінченним оптимізмом та театральністю був не лише найкращим спеціалістом, але й своєрідною «вітальнею таблеткою» для його часто похмурого настрою. Його гумор, іноді трохи різкий, але завжди доброзичливий, був невід’ємною частиною процесу .

– Сподіваюся, ти не перебільшуєш, mio caro, – пожартував Федеріко, дозволяючи собі на мить розслабитися.

– Перебільшую? Я? Ніколи! – Ніло клацнув пальцями і взяв його під руку, проводжаючи до першого ряду. – Я лише розкриваю істинну сутність твоєї геніальності. Дівчатка просто чудові сьогодні. Ліана та Ліанет – просто Венера та Діана, уособлення твоєї нової колекції «Декаданс Відродження».

Тим часом у гардеробній кипіла робота. Ліана, з її довгим русявим волоссям та глибокими зеленими очима, та Ліанет, її протилежність – з різким каре чорного кольору та блискучими каріми очима, були серцем майбутнього показу. Ніло завітав сюди за хвилину до початку.

– Mie care, сьогодні ви – не просто моделі. Ви – богині, – сказав він, театрально обводячи поглядом тісне приміщення, де вішали з нарядами. – Федеріко хоче емоцій, драми, сили! Забудьте про крок. Пам’ятайте про погляд, про жест, про історію, яку розповідає кожна складка шовку! І… не потіть підмушки, ці тканини коштують як викуп за маленьке королівство!

Дівчата засміялися, напруга трохи спала. Вони обожнювали Ніло за його здатність розрядити обстановку.

Репетиція почалася. Звучить музика – суміш сучасного ембієнту з елементами класичного оркестру. Світло зосередилося на подіумі. І от з-за куліс з’явилася перша модель.

Опис моделей

| «Вогняна Сфінкс»                   | Суцільний комбінезон з підгортанням шафранового шовку, розрізаний до стегон. Драпірування на грудях нагадує пелюстки квітки. Акцент – на широкий, структурований пояс з червоного лаку. | Флорентійський ліс та вогонь, що символізує творче натхнення та пристрасть епохи Відродження . |

| «Мармурова Меланхолія»              | Плаття-футляр з білої шкіри, що імітує прожилки каррарського мармуру. Асиметричне плече, спина відкрита. Супровід – важкі сріблясті намиста з геометричними візерунками. | Скульптури Мікеланджело, холодна краса та вічна класика, пропущена крізь призму сучасного урбаністичного смаку. |

| «Золотий Переплет»                  | Вечірня сукня з оксамиту кольору старого золота. Корсет з тонкої металевої нитки, витканий у вигляді виноградної лози. Спідниця-кльош, під якою виблискує підкладка з червоного шовку. | Розкіш двору Медічі, складні інтриги та прихована могутність, загорнута в пишність. |