Глава 2

В аеропорту шумно, біля табло стоїть пара.Молоді люди уважно читають інформацію, що розміщена на чорному екрані.

- Ось найшов! У тебе вихід  8.Уже почалася посадка....

- Так! Вірно.Біжимо!

- Ще встигнеш....я дивився , що на цей політ мало людей, - сказав хлопець і вхопив дівчину за руку. 

- Так не хочу запізнитися! Подруга мене вже чекає у  Італії. 

Білі пишні волосся дівчини впали на руку хлопця і він із нежностью  заложив їх за вухо нареченій.

- Не хочу тебе  відпускати! Як я тут  без тебе?

Вона подивилася йому у вічі і посміхнулася:

- Ми будем  по інтернету  спілкуватися...

- Сусано,  не шуткуй  так! Ти знаєш,  як мені боляче.

- Миколо, так не можна! Мені треба  уже їхати  і це тільки  на один місяць  і ми знову разом. 

- Обіцяй мені писати кожен день....я буду чекати...

Микола, високий парубок у джинсах і білій сорочці виділявся серед  натовпу своїми манерами.Люди навколо вже давно слідкували за цією парою.У Сусани був незвичайно яскравий чемодан рожевого кольору  і також сумка через плече. Червоний строгий костюм і такого ж кольору  туфлі на высоких підборах вказували на те, що вони були із еліти, не прості люди.

- Ходімо, - взявши за ручку чемодан Сузі направилась в бік 8 платформи.

- Дозволь мені тобі допомогти,- Микола відсторонив  дівчину і покотив її дорожний  чемодан  до стійки на посадку, де перевіряли документи.

- Доброго вечора! Будь ласка ваш документ,- усміхнулася до них привабливої зовнішності українка.

- Так.Візьміть! Я б хотіла знати чи рейс не відмінили?

-Ні. Все гаразд.Будь ласка ваш посадковий талон.Приємного польоту!

Сузі в цей час помітила, що біля них стоїть старенька жінка.Вона щось шукає у сумці і ніяк не може знайти

Микола почав підганяти наречену

- Тобі уже пора, ще потрібно пройти контроль таможні...

- Вибачте,  можу чимось допомогти,- звернулась до жінки Сузі. 

- Ах, доню, забула вдома гаманець із грошима і картками....

- Вы добре подивилися? Не хвилюйтесь! Ось візьміть мою картку, на перший  раз знадобиться. Хоч там не велика сума, та вам буде  в поміч...

- Не можу взяти...

- Беріть,це від душі вам поміч,- Сузі положила в відкриту сумочку золоту банківську  картку

- Тут тисяча...

- Ох, дякую. Я вам віддам як повернуся, ось мій номер телефону. 

Микола стояв осторонь і не хотів втручатися.Тут диктор запросив всіх на посадку у літак і він захвилювався. 

- Ідемо! 

Коли Сузі обняла його на прощання і поцілувала в губи біля входу в закриту зону, його охопив страх за дорогу серцю людину.

- Тебе кохаю! Бережи себе!

Він притягнув Сузі до себе і обійняв на прощання. Здавалося, що ця пара прощається надовго....

На порозі стояла приємної зовнішності панянка і посміхалася до дівчини, що відкрила двері. Їй на перший погляд  можна було дати 30 років, але дивлячись на її вбрання, то можна і запідозрити  більше. Рожевий капелюшок красувався  у неї на голові, а велика стрічка із шовку спадала на пишні каштанові волосся, які дівчина зв'язала білою косинкою.

- Доброго дня! Це будинок Саманти?

Дівчина, що стояла в дверях чомусь  не хотіла відповідати.Вона вагалася:

- А що вам потрібно  від неї в такий ранній час?

Тут панянка перевела погляд на капці дівчини. Вони були надіті не на ту ногу, а халат сповзав із оголеного плеча...

- Так значить ти і є та сама Саманта...

Вона не встигла закінчити, тому що в цей час вибігло цуценя  і  зі всього розбігу вскочило в  руки жінці

- Ооооох! Та що це?

- Мічу, на місце,- закричала  дівчина і вихопила  цуценя  із обіймів  незнайомки.

- Так, я та сама Саманта! Що вас привело до мого будинку?

- Мене звати Карла, я поселилася недавно у цьому  районі  і я Ваша сусідка...хотіла з вами познайомитися. Ось мій подарунок  для вас!

Вона подала невеликий кошик із яблуками.

- Дякую! Заходьте,  будь ласка, я приготовлю каву!

- Якось іншим разом! Бачу що не вчасно  вас потурбувала. Який красивий  песик,- Карла погладила тварину і сказала:

- Думаю, що ми станемо  друзями! Заходьте  до мене завтра  ввечері!

Коли жінка пішла Саманта швидко закрила двері і на душі  у неї посилилося якесь не добре  передчуття, схопила телефон, що звонив:

- Привіт! Ти вже  в порту!

Я через 3 години буду вже  чекати на тебе  біля виходу! Щасливої дороги!

Саманта  була схвильована, прилітає її подруга із Києва. Вона відкрила двері  шафи і почала оглядати свій гардероб. Після деяких вагань вибрала біле плаття з широким чорним поясом. 

- Треба ще встигнути квіти купити!

Песик був  біля неї і не зводив очей із дівчини. 

- Ну,що? Голодний? 

Саманта  підійшла до столу і взяла пакет, відкрила його і насипала корму  у миску. 

- Ось тобі....не сумуй  без мене! Я скоро повернуся!

Коли Саманта нарешті  вийшла із дому, то була 11 година ранку і сонце виблискувало   на небі всією своєю красою.

Дівчина знайшла у сумочці пульт і відкрила гараж, де стояв її червоний автомобіль.

- Я напевне закажу квіти по телефону,  а потім заберу, - вона почала вибирати букет,- Ось цей дуже  симпатичний!

Відкривши двері автомобіля Саманта розмістилася на передньому  сидінні, завела мотор і машина виїхала із гаража. 

- Саманта, Саманта, - почула вона крики.

- Що за метушняяя..

Біля автомобіля вона побачила свого товариша Али, який розмахував рухами і старався  превернути на себе увагу.

- Привіт! Чого тобі?

- Я знаю, що сьогодні  прилітає  з Києва  наша подруга  Сузі  і хочу теж поїхати  в аеропорт  її зустрічати...

- Ти чого....вона вже як рік з тобою  не спілкується! І наскільки я знаю - має нареченого! Ти мене...

- Я обіцяю, що нічого  такого не буду говорити. Я тільки  хочу із нею зустрітися. 

- Добре, - Саманта  не мала часу сперечатися,відкривши двері, вона  запросила його всередину.