Глава 3: Королева Пекла

Після того як донька Селени померла, у її серці оселилася злоба на людей. Хоч Селена була королевою Пекла, дияволицею, але вона не була такою злою, як Диявол. Але тепер усе змінилося: вона навіть почала мучити душі, спокушати людей, і за це Люцифер почав її ще більше кохати.

Одного разу Селена сиділа на своєму троні із черепів. Тепер їхні престоли були змінені за велінням Селени, вона захотіла сидіти на троні з людських черепів — це все було помстою людям за те, що вони зробили з нею та її донькою. Отож, до неї вривається Асмадей, він був дуже переляканим.

— Королево, сталося дещо дуже жахливе!

Селена різко встала з трону і запитала:

— Асмадею, що сталося?!

— Якесь голубе полум'я почало спалювати темне поле троянд.

— Що? Що це за полум'я? Звідки воно взялось?

— Я не знаю, ніхто не знає, але воно до добра не приведе.

— Там спочиває моя донька!

Селену охопив гнів. Вона з Асмадеєм пішли до темної долини троянд. Вони побачили, як голубе полум'я спалювало все, до чого доторкалося. Асмадей глянув на Селену, і він побачив її інший бік, такою він її ще не бачив. Селена підлетіла догори.

— Пекельне полум'я, почуй мене, я твоя королева і наказую тобі, схаменися!

Тоді голубе полум'я піднялося як смерч догори і почало летіти на Селену. Вона безстрашно дивилася на це полум'я. Воно взяло Селену у свій вогняний полон, вона почала кружляти в ньому, вони наче танцювали. Тоді Селена зупинилась.

— Годі!

Після цього слова вона як магніт почала притягувати цей пекельний вогонь до себе. Коли увесь вогонь увійшов до Селени, вона впала на землю. Асмадей підбіг до неї, і побачив, як у її очах горіло голубе полум'я.

— Селено, як ти?

Селена спокійно підвелася та мовила:

— Усе добре.

Селена та Асмадей прийшли до замку, точніше до тронної зали, і побачили у ній дуже багато демонів, та Люцифера, який сидів на троні з черепів, біля нього стояла Торіка. Селена з Асмадеєм зупинилися посередині зали. Люцифер мовив до Селени:

— Селено, де ти була?

— Я приборкала голубе полум'я!

— Ти приборкала пекельне полум'я?

— Так.

Тоді у розмову вліз Асмадей:

— Селена, це та, хто тримає у руках пекельне полум'я!

І після цих слів Селена підняла свою руку, і у її долонях загорілося голубе пекельне полум'я. Усі були шоковані від побаченого. Люцифер підвівся з трону.

— Селено, коли тебе не було, дещо сталося, — сказав Люцифер.

— Що сталося? — відповіла Селена.

— Талія зникла.

Селена не зрозуміла того, що сказав Люцифер, до неї підійшла Торіка та мовила:

— Мамо, Талія зникла, ми наказали демонам, щоб її шукали.

Селена розвернулася та вийшла з тронної зали, вона зайшла до своєї кімнати, сіла на ліжко та почала важким духом дихати, а потім із її очей потекли сльози. Вона одразу витерла їх.

— Ні, я не буду плакати.

Селена ніколи не хотіла плакати, бо думала, що сльози — це слабкість.

Йшли роки, а Талії так і не знайшли, вона наче крізь землю провалилась. Від переживань Селена не знаходила собі місця. Одного разу Асмадей зайшов до тронної зали, де на троні з черепів сидів Люцифер та бив байдики.

— Асмадею, чому ти прийшов?

— Вам не шкода своєї дружини? Вона переживає за свою доньку, ви хоча б її підтримали?

— Аби лихо тихо.

— Вона втратила двох доньок!

— Я втратив ще більше!

Асмадей побачив, як у Люцифера в очах загорівся вогонь гніву. Тоді Люцифер опанував себе.

— Гаразд, я дам їй одне завдання, хай відволічеться.

Тоді Люцифер пішов до Селени, яка сиділа на ліжку у своїй кімнаті. Він зайшов та присів біля неї.

— Селено, я розумію, як тобі зараз важко. Я хочу, щоб ти трохи відволіклась, тому я маю для тебе одне завдання.

Селена глянула поглядом надії на Люцифера.

— Ти маєш спокусити Божого сина.

Дух повів Ісуса в пустелю, щоб Диявол спокушав його. Він постив сорок днів і сорок ночей і нарешті зголоднів. Ісус сидів уже дуже змучений, він почув, як упало якесь каміння, обертає голову і бачить жінку у червоній сукні та плащі, вітер грався її одягом, розкидав його у різні сторони.

— Ісусе!

Він підвівся з колін. Селена переміщувалася з одного місця в інше, промовляючи його ім'я. Він ледве промовив:

— Я знаю тебе.

— Дух привів тебе сюди, до мене.

— Не до тебе.

— Але ти знаєш навіщо?

— Щоб спокусити.

Тоді Селенин голос заговорив у його голові:

— Дух привів тебе, щоб ти пізнав, що відчуває людина, яку я та Диявол випробовуємо.

Тоді вона промовила вголос:

— Але для цього ти мусиш відмовитися від усіх привілеїв і стати таким як вони. Нікчемним і самотнім. Опустити щит, відмовитися від захисту, який дає тобі твоя влада. Відмовитися від божественності, забути про батька.

Тоді Селена підійшла ближче до Ісуса. Вона накрила його своїм плащем і зникла. Тоді він трохи пройшовся, зупинився і знову побачив її.

— Ти готовий випробувати усі людські почуття, позбутися турботи батька, інакше не можна.

— Я готовий.

Тоді відбувся невеличкий землетрус, але Ісус не впав, а встояв на ногах. Селена підійшла ближче до нього.

— Зустрічай життя, Ісусе.

Тоді вона підняла із землі два камені і сказала:

— Накажи цим двом каменям перетворитися на хлібини. І закликати...

— До могутності мого батька?

— Так, ти ж маєш владу наказати цим каменям?

— Я лише його син.

— Але у тебе є влада?

— Моя влада не для такого.

— Але я прошу лише хліба, щоб вгамувати твій голод... Люди страждають від голоду.

Тоді Селена показала йому людей, які страждали від голоду. Ця картина була жахливою, усі люди були схожі на скелети, діти пухнули від голоду.

— Нагодуй голодних, Ісусе!

— Не хлібом єдиним живе людина, але й словом, що виходить з уст Божих.