Глава 2: Богиня місяця

Вже пройшло багато століть. Люди створили свої країни. Очолювали ці країни царі, королі, фараони та імператори. В жилах цих правителів текла кров Адама та Єви. І за цей великий період часу сталося ще дещо. Ліліт тепер мала вічне життя, і вона назвала себе відьмою, і породила своїх дочок, а вони своїх і так далі...

Селена та Люцифер так і правили Пеклом. Люциферові це дуже подобалося. А от Селена відчувала себе самотньою. Люцифер був зайнятий своїми злочинами, і трішки забував про Селену. Тоді Селена, щоб не бути самотньою, захотіла створити собі доньку, бо вона завжди дивилася на людей та на їхніх дітей, і теж так хотіла, але Селена знала, що вона не може мати дітей. Тоді вона вирішила створити її зі свого тіла, а саме зі свого всевидячого ока. Селена зайшла у свою кімнату, сіла на коліна та почала виривати своє третє всевидяче око своїми гострими нігтями. Це було дуже боляче, але вона терпіла, бо знала, що жінки терплять ще гіршу біль, коли народжують дітей.

Почало текти багато крові з лоба, вона текла як річка, яка розбилася на різні гирла, кров текла по носу, по щоках і капала з підборіддя. Вона вирвала своє третє око, і її рана на лобі одразу загоїлась. Селена піднялася на ноги, поставила око на стіл, який був присунутий до стіни. Набрала води у золоту посудину, поставила її на стіл, потім взяла глину, зробила з неї тіло людини, на голову цієї глини вона прикріпила око, і опустила це тіло з глини у воду, та сказала слова.

— Вода цілюща, що тече, ти зроби мені одне, створи для мене доньку, щоб я була не самотня.

Після цих слів, вона глянула на це око, їй здалося, що воно спалахнуло і згасло.

— Надіюся, що все вийде.

Селена вийшла зі своєї кімнати, зайшла до тронної зали і сіла на трон. До неї підійшов Асмадей, поклонився їй і сказав.

— Королево, до Пекла прийшли нові душі.

— А де Люцифер? Він цим займається.

— Я знаю, що він цим займається, але у нього зараз справи.

— Зрозуміло.

— Селено, на які муки дати нові душі?

Селена добре подумала і відповіла.

— Нікуди... Я не розумію, навіщо взагалі давати душі на муки?

— За їхні гріхи Бог посилає їх сюди, бо знає, що Люцифер тримає злобу, і буде мучити душі, бо вони творіння Боже.

— Тоді коли він прийде, нехай цим і займається!

Селена підвелась і з свого трону та пішла. Вона зайшла до своєї кімнати, сіла на ліжко, підняла голову, глянула на золоту посудину. Вона підійшла ближче і побачила, що глини у воді не було. Тоді Селена злякалася і подумала.

"А якщо хтось це побачив і забрав?"

Вона сіла на ліжко і почала ламати голову. І в одну мить Селена почула, як із сусідньої кімнати залунав дитячий плач. Вона зайшла у цю кімнату і побачила на підлозі три дівчинки. Селена здивувалася і подумала.

"Невже у мене вийшло?"

" Але чому їх три?"

Тоді вона зрозуміла, чому їх три, тому що у неї було третє око, і не просте, а чарівне. Тому і три доньки. Селена зробила для них ліжечка та поклала їх туди.

Одного дня Люцифер сидів на своєму троні і відпочивав на ньому, і почув плач немовлят, він різко встав із трону, та здивовано сказав.

— Що це таке?!

Люцифер почав іти за цим звуком. Цей плач привів його до кімнати Селени. Люцифер зайшов у її кімнату і побачив, що Селена тримає на руках дитину, а двоє лежать у ліжечках.

— Селено, чиї це діти? — запитав Люцифер.

— Ці діти мої, я їх створила.

— А, ти мене запитала, чи можна їх створювати?

Селена нічого не відповіла, лише дивилася йому у вічі та бачила у них гнів.

— Якщо ти вже їх створила, тоді відповідаєш за них лише ти.

Диявол розвернувся та пішов.

Селена назвала своїх доньок такими іменами: Торіка, Теодора і Талія, вони мали один дар, вони могли бачити минуле, теперішнє та майбутнє. Торіка була сильнішою за них, і була їхньою лідеркою. Їм вже виповнилося 16 років, тоді Селена зрозуміла, що їхня сила стала сильнішою.

Селена сидить на своєму троні, до неї заходять її доньки. Торіка каже.

— Мамо, ти нас кликала?

— Так, я хотіла поговорити про вашу силу. Ви знаєте, що ваша сила стала сильнішою?

— Так, — відповідає Торіка.

— Я б хотіла попросити вас, щоб ви мені показали, як живуть люди... Я знаю, що можу сама це зробити, але я хочу, щоб ви застосували свою силу.

Торіка, Теодора і Талія погодились, вони взялись за руки, їхні очі засяяли яскравим світлом. І Селена почала бачити людей, їхні країни. Самою найкращою для Селени була Греція, вона була від неї у захваті. Селена завжди мріяла побувати там, але вона не може виходити на довго з Пекла, тому що вона його королева.

На наступний день, Селена підійшла до Люцифера, він сидів на троні, вона сказала.

— Люцифере, у мене є до тебе розмова.

— Слухаю тебе, Селено.

— Я б хотіла трішечки пожити на землі.

— Чому? Тобі, що тут погано?

— Ні, мені тут добре, але моя мрія — пожити там хоч трішки.

Люцифер глянув їй у вічі, він побачив запал у її очах.

— Ну, добре, але не забудь повернутися до Пекла.

— Дякую, Люцифере.

Селена підбігла до нього та палко поцілувала його.

5 століття до н. е. Афіни, Греція. Ніч, на небі сяє повний місяць, люди святкують свято на честь Богині місяця. Усі були зачаровані цим святом, але одна людина на мить підняла свої очі до неба, і побачила, як місяць почав яскраво світитися, ця людина показала рукою на місяць, усі люди підняли свої голови догори. Яскраве світло засліпило їхні очі, вони помітили жіночий силует, яскраве світло згасло, і люди побачили жінку у довгій білосніжній сукні, з каштановим волоссям, яке сягало до колін, золотому намисті, сережках та короні, яка була як молодий перевернутий місяць. Люди впали на коліна, і одна людина скрикнула.

— Це Богиня!

— Так, я Селена, Богиня місяця!

На наступний день, Селена прокинулась на великому ложі у пишних палатах. Вона встала з нього та підійшла до балкона, вранішній вітерець почав обдувати її, вона усміхнулася і глянула на місто, воно рухалось та процвітало, купці продавали свої товари на базарі, фермери працювали на своїх полях, було чути шум возів, голоси людей, крик голодної худоби та спів птахів, а найкращим це був шум моря. Селена придивилася на подвір'я палацу і побачила, як скульптори майстрували якусь статую.