Розділ 1. Один погляд

Ми з Сашою гуляли вдвох, коли зустріли її друзів. Я їх вже знала — вона знайомила мене з ними. Саша запропонувала піти до її друга. Дорогою до його брами я казала їй:
— Навіщо нас знайомити? Зараз дебіл якийсь буде.
— Та він нормальний, я тобі чесно кажу, — відповіла вона.
Дійшовши до брами, яку я частенько бачила, бо живу поруч, ми зайшли всередину й піднялися сходами вгору. Чекали десь п'ять хвилин.
Двері на першому поверсі відчинилися. Звідти вийшов красивий хлопець, поправляючи свій капюшон. Блакитноокий блондин у білій кофті. Виглядав він чудово. Моя подруга привіталася з ним і сказала:
— Отем, знайомся, це Фінеас. Фінеас, знайомся, це Отем.
Він подивився на мене. Від його погляду я аж засоромилася. Ми привіталися й збиралися виходити на вулицю, щоб піти погуляти.
Коли ми всі виходили з брами, я стала збоку. Він стояв так само, але з іншої сторони. Я думала вийти останньою. Ось настала його черга виходити. Він зробив крок, але різко зупинився, відійшов назад і показав мені рукою йти першою. Я зніяковіла й пройшла.
Я пам'ятаю, як він дивився на мене. Його очі — наче чистий океан. Ми вийшли з брами, стояли й розмовляли. Коли він знову подивився мені в очі, я різко згадала, що мені дзвонив тато. Він питав, коли я прийду, а я казала, що скоро, а сама ще тут ходжу. Я побігла до своєї брами і почала думати: «Навіщо я побігла?».
Але що було, то було. За мною бігла Саша, яка не зрозуміла, що сталося. Вона підбігла до мене й запитала:
— Отем! Що сталося, чому ти побігла?
— Та мені вже додому потрібно.
Ми обійнялися й попрощалися.
Того вечора я постійно думала про Фінеаса. Через якийсь час я заснула.