Епізод шістнадцятий: тріумф на уламках страху

Ранок після розмови в Богдана видався незвично ясним. Ірина прокинулася не від різкого звуку будильника, а від м’якого променя сонця, що пробивався крізь важкі штори його вітальні. На мить їй здалося, що все пережите вчора — і погрози Кирила, і її сповідь — лише затяжний сон. Але аромат свіжої кави, що долинав із кухні, повернув її до реальності. Реальності, де вона більше не була сама.

— Тобі пасує цей ранок, — Богдан стояв біля вікна, тримаючи в руках дві порцелянові чашки. Він був у простій білій сорочці з підкоченими рукавами, і в цьому домашньому образі здавався ще небезпечнішим для її серця, ніж у діловому костюмі.

— Я досі не вірю, що наважилася все розповісти, — зізналася Іра, приймаючи каву. — Мені здавалося, що як тільки ти дізнаєшся про бруд мого минулого, ти...

— Я побачу в тобі людину, Іро, — перебив він її, підходячи ближче. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася сталева впевненість. — Сьогодні ввечері презентація нової колекції «Серце Сходу». Це твій тріумф. На білбордах — твоє обличчя. І я хочу, щоб ти була там не як модель, а як моя гостя.

Ірина здригнулася. Це означало вийти на світло. Це означало офіційно заявити про себе в колі людей, які звикли оцінювати інших лише за товщиною гаманця.

Підготовка до вечора нагадувала військову операцію. Богдан прислав стилістів, які чаклували над її образом три години. Коли Іра нарешті поглянула в дзеркало, вона не впізнала себе. Сукня кольору глибокого вина, що оголювала плечі, ідеально підкреслювала вогняний відтінок її волосся. На шиї сяяло те саме кольє, з якого все почалося — символ її перетворення.

Зал ресторану був заповнений блиском дорогого каміння та фальшивими посмішками. Щойно Ірина з’явилася під руку з Богданом, розмови на мить стихли. Вона відчувала на собі десятки поглядів: цікавих, заздрісних, зверхніх.

— Тримайся впевнено, — прошепотів Богдан, ледь стиснувши її долоню. — Ти тут справжня королева, а вони лише масовка.

Проте не всі були готові миритися з її успіхом. З натовпу випливла Юля. Її посмішка була гострою, як лезо бритви, а в очах палала неприхована лють. Вона не могла пробачити Ірині того, що «якась продавчиня» зайняла місце, про яке Юля мріяла роками.

— Богдане, який чудовий вибір! — солодким голосом промовила Юля, ігноруючи Іру. — Хоча, кажуть, для реклами краще брати дівчат з бездоганною репутацією. А то, знаєш, ходять чутки... кажуть, твоя муза має дуже цікаве минуле в провінції. І якісь неоплачені борги?

Іра відчула, як холод підступає до горла. Вона чекала цього удару. Але вона не очікувала того, що сталося далі.

Богдан спокійно зробив ковток вина, навіть не глянувши на Юлю. — Юліє, чутки — це їжа для тих, кому бракує власного життя. Якщо тебе так цікавить фінансовий стан Ірини, то можу тебе заспокоїти: всі її питання вирішені. А от твій контракт із нашим брендом... якраз зараз перебуває на стадії перегляду. Мені здається, нам потрібні обличчя, які випромінюють доброту, а не отруту.

Юля зблідла і, пробурмотівши щось нерозбірливе, швидко зникла в натовпі. Іра подивилася на Богдана з вдячністю, яку неможливо було висловити словами.

Вечір добігав кінця. Вони вийшли на терасу, де нічне повітря було наповнене ароматом пізніх квітів. Десь вдалині виблискували вогні міста, яке колись здавалося Ірині ворожим і холодним.

— Знаєш, — тихо сказала вона, дивлячись на зорі. — Я завжди думала, що червоні троянди — це символ трагедії. Бо вони гарні, але боляче ранять шипами.

Богдан підійшов ззаду і обережно обняв її за талію. Його тепло заспокоювало, даруючи відчуття захищеності, якого вона ніколи не мала. — Шипи потрібні лише для того, щоб захищати красу від тих, хто хоче її просто зірвати й викинути. Але для того, хто вміє чекати і цінувати, троянда відкриває своє серце.

Він розвернув її до себе. У світлі місяця її обличчя здавалося висіченим з мармуру. — Я не хочу, щоб ти більше тікала, Іро. Ні від Кирила, ні від минулого, ні від мене.

Його поцілунок був смаком перемоги — солодкої, терпкої та справжньої. Цієї миті Іра зрозуміла: її історія не закінчується. Вона тільки починається. І цього разу вона сама буде писати її сценарій, де червоні троянди нарешті стануть символом не болю, а кохання, яке здатне випалити все лихе на своєму шляху.