Епізод п’ятнадцятий: сповідь при свічках

Популярність рекламної кампанії ювелірних виробів мала свою ціну, про яку Ірина не здогадувалася, позуючи перед камерами. Того вечора, коли вона поверталася з університету, біля під’їзду її перехопила постать, яку вона мріяла забути, як страшний сон.

— Дивись-но, яка краля. Невже наша руда Ірка тепер зірка? — голос Кирила, її колишнього хлопця, прозвучав як іржавий ніж по склу.

Іра завмерла. Він виглядав так само неохайно, як і в день їхнього болісного розриву, але в очах горів небезпечний азарт.

— Чув, ти тепер крутишся біля багатих братів Болгарних. Думаєш, вони знають, яка ти насправді? Як ти тікала з дому з однією сумкою і як ми виживали за чужий кошт? Передай своєму «принцу», що за мовчання треба платити. Або завтра всі таблоїди дізнаються про «непросте» минуле нової зірки.

Ірина втекла до квартири, не озираючись. Серце калатало так сильно, що здавалося, воно от-от розіб'ється об ребра. Вона дивилася на червоні троянди у вазі — вони вже почали в’янути, нагадуючи про те, що будь-яка казка може закінчитися брудом. Тієї миті вона зрозуміла: єдиний спосіб перемогти страх — це випередити його.

Вона не чекала дзвінка від шантажиста. Вона поїхала прямо до офісу Богдана. Побачивши її, він миттєво відклав усі папери. Іра не дала йому вставити й слова — вона почала говорити. Розповіла про Кирила, про втечу від батьків, про борги за квартиру Тамари Ігорівни та про те, як іноді боялася просто не проснутися завтра. Вона чекала розчарування або, що найгірше, — жалю.

Проте Богдан не відпустив її. Він привіз її до свого помешкання, де пахло деревом і лавандою. Він запалив свічки, і їхнє м'яке світло почало танцювати в її зелених очах, роблячи волосся схожим на застигле полум'я.

— Чому ти допомагаєш мені? — тихо спитала вона, стискаючи тепле горнятко з чаєм. — Я ж для тебе просто випадкова дівчина, яку брат випадково затягнув на зйомки.

Богдан сів навпроти неї, прямо на килим, порушуючи всю ділову дистанцію. Його погляд був таким глибоким, що в ньому хотілося розчинитися.

— Ти бачиш у дзеркалі дівчину з минулим, а я бачу ту, яка не дозволила світу себе зламати. Знаєш, я теж колись був таким — самотнім вовком, що намагався щось довести батькові. Твоє минуле — це не тавро, Іро. Це твоя сила. А щодо Кирила… він більше не з'явиться у твоєму житті. Я про це подбаю.

Він взяв одну з червоних троянд, що стояли поруч, і м'яко торкнувся пелюсткою її щоки. Іра відчула, як стіна, яку вона будувала роками, руйнується. Вона вперше за довгий час не хотіла нікуди тікати.

— Дякую, що не питаєш, ким я була вчора, — прошепотіла вона, нахиляючись до нього.

— Мене цікавить тільки те, ким ти станеш завтра. І я дуже хочу бути поруч, щоб це побачити.

Тієї ночі вона вперше спала спокійно. Їй більше не снилися іспити чи порожні гаманці. Їй снився сад, де червоні троянди більше не мали колючок, а поруч була людина, яка бачила її душу, а не просто гарне обличчя на білборді.