Епізод сьомий: світло камери

Богдан кивнув і злегка посміхнувся, немов оцінюючи її не лише як актрису, а й як людину. Іра відчула, як серце почало битися трохи швидше. Її думки знову мимоволі втекли від тексту та сцен, і вона намагалася повернути себе до професійного настрою.

— Добре, Ірино, — сказав Богдан, — прикраси вже тут. Будь ласка, постарайтеся передати їхню цінність та елегантність у кадрі. Наша мета — не просто показати продукт, а створити настрій.

Він жестом запросив її підійти до столика з прикрасами. Золоті браслети, сережки та кольє переливалися під світлом софтбоксів. Іра взяла в руки перше кольє, її пальці злегка тремтіли від хвилювання, але вона відчула дивне відчуття впевненості: виглядала чудово, а камера, здавалося, вже захопила її блиск.

Богдан уважно спостерігав, не втручаючись, дозволяючи їй сама знаходити позу та вираз. Коли Іра трохи розслабилася, він зробив крок ближче:

— Чудово, — тихо сказав він. — Тепер спробуйте подивитися на мене так, ніби ви даруєте це кольє комусь особливому.

Іра відчула, як її щоки знову почервоніли. Серце билося сильніше, а всередині з’явилося дивне тепло. Вона не хотіла зізнаватися собі, що погляд Богдана зачепив її сильніше, ніж будь-який текст чи сцена.

— Добре, спробую, — ледь чутно промовила вона і зосередилася, намагаючись передати в очах ніжність та щирість.

Богдан кивнув і трохи нахилив голову, як би підказуючи: «Так, залишайся природною». Іра відчула, що щось змінюється у цій роботі — і не лише професійно.

І поки камера знімала її ніжні рухи, у голові Іри прокралися думки: «Чи це лише робота… чи щось більше?»