Епізод третій: contra spem spero

Він м'яко посміхнувся, ніби його застали за чимось непристойним. Він був немов хлопчисько, який намагався вкрасти мобільний телефон із кишені жінки бальзаківського віку.

—  Хочу зробити подарунок своїй дочці, — відповів незнайомець, дивлячись прямо в зелені очі Ірини. Вона здивувалася: одружений, ще й є дитина.

— Мені здається, що дівчинці рано дарувати у її віці такі подарунки, — трохи із заздрістю сказала Ірина, безпардонно оглядаючи свій ідеал. Коренастий, з вольовим підборіддям, карими очима, які нагадували їй дорогий коньяк (улюблений напій подруги Ірини) та широким чолом, що свідчив про мудрість та інтелект людини навпроти.

— А ви кумедна, як для консультанта. Моя дочка вже цілком доросла та самостійна, щоб отримувати такі подарунки. Років на п'ять вас молодше тільки.

— Звідки ви знаєте мій вік? Не думаю, що ви просто вгадали? — здивовано зиркнула Зиміна на покупця.

— Я новий власник магазину «LStudio». Що ви мені порадите? Адже від вашої відповіді залежатиме: залишу я вас на цій роботі чи звільню.

Ірина ледь не впала на підлогу від такої заяви, вона лише спілкується не з черговим покупцем, а з грубим начальником, який здався їй ледь не Богом.

  Зібравши волю в кулак і піднявши розкочені губи з підлоги, Ірина нахабно перерахувала всі характеристики гітар, які були в їхній музичній лавці. Задоволена собою та своєю гарною пам'яттю, Ірина мало не чекала похвали та бурхливих оплесків від публіки. Чоловік кивнув і сказав:

— Чудовий Ви працівник, думаю, дочці сподобається подарунок.

Ось так іноді сподіваючись на чудеса та любов, ми отримуємо нокаут від підступної та оманливої долі. Ірина видихнула і привела свої думки до ладу. Не бажаючи більше спілкуватись з новим босом, вона зайняла своє старе місце біля каси.

— Гарний у тебе вибір, Ір, — засміялася Юля, безглуздо дивлячись на нового начальника, який оглядав магазин і покупців.

— Перестань, це наш новий бос...

— Я знаю, — по-дівчачому посміхнулася колега.

Ірина закипіла всередині, її співробітниця знала та спеціально направила її на міни:

— Ти просто шматок лайна. Ненавиджу тебе, Юлю.

— Чого я такого зробила? Хм, станеш його коханкою, одні плюси.

Ірина подумала, що якби не купа людей, то тріснула Болгарину однією з гітар, що стояли. Потім агресивність і роздратування пройшли, і на Зиміну напав дикий і ненормальний сміх.

— Я така дурна: сподіваюся без надії.