Епізод другий: відвідувач

— Коли ти вже заплатиш за оренду квартири? У тебе вже заборгованість за три місяці, — Тамара Ігорівна розмахувала руками та заважала Ірині дивитися телепередачу.

Зиміній не дуже подобалося мешкати у квартирі, яка пахла старістю покійної баби Тамари Ігорівни. Хазяйка торохтіла, пихкала від своєї злості і постійно хмурила тоненькі вищипані брови.

— Ах, так! Мені набридли скарги від сусідів, що в тебе часто вночі посиденьки. Шум і сором один, їй Богу!

— Не їхня справа, що в мене відбувається в квартирі, я вільна людина і що хочу, те й роблю. А у вас я бачу, пенсія закінчилася, а синок так грошей і не вислав? Може, сім'ю завів, а на вас просто забив? — насмішкувато промовила Ірка, чекаючи крику у свій бік.

— Ах ти, хамка! Ти добалакаєшся в мене, що вилетиш із цієї квартири і будеш бомжувати. Тому що твої друзі не захочуть тебе терпіти. Ось так, актриса недороблена.

Тамара Ігорівна дістала хустку з кишені та втерла носа. Ірину вся ситуація тільки бавила, вона вже звикла до постійних наїздів власниці квартири, скарг сусідів та зради зовнішнього світу.

Піднявшись із крісла, вона пішла до спальні і дістала зі своєї заначки гроші. Зім'яте ліжко, шматки волосся та пил на штучних квітах свідчили про те, що слово «прибирання» Іра видалила зі свого лексикону багато тижнів тому.

Протопавши босими ногами назад у вітальню, Ірина жбурнула гроші на стіл, і навіть не попрощавшись із Тамарою Ігорівною, пішла в душ. Та й чи потрібно було прощатися з людиною, яка була їй неприємна не лише своїм зовнішнім виглядом, а й убогою душею.

Ірина часто сміялася з життя господині квартири, бо та тільки й могла, що діставати власного сина і обговорювати гарячі плітки на лавочці з такими ж неприємними жінками шістдесятирічного віку. Щодня Ірина бачила Тамару Ігорівну у місцевій крамниці, у дворі і навіть у багатолюдному місті. Зиміна не пам'ятала жодного дня, коли б вона не зустрічала набридливу жінку.

Сьогодні була субота та Ірина знала, що треба було йти на роботу. Щодня вона ділила свій день на дві частини – навчання та робота. Стаючи за касу, Ірина мило посміхалася покупцям, хвалила їх за придбаний музичний інструмент та бажала успіхів у творчому побуті. Іноді до музичного магазину заходили й відомі особи та прості любителі побринькати на гітарі.

У їхньому магазині продавалися гітари, клавішні, духовні, ударні інструменти, мегафони, сабвуфери, навушники, лазери та інше цікаві речі. Ірина любила роботу продавця, але тільки тому, що їй були потрібні гроші, а магазин «LStudio» пропонував своїм покупцям дорогі речі.

— Ірино, не спи! Відвідувач прийшов.

Ірина безглуздо посміхнулася своїй колезі по роботі та протерла окуляри. Їй доводилося одягати окуляри на роботі через те, що вона не завжди чітко бачила цифри і не хотіла дурити клієнтів.

— Вітаю! Щось придивилися собі? — звернулася Зиміна до високого чоловіка, який задумливо дивився на класичну гітару.

Можна було б сказати, що стався розлом у земній корі, ангели спустилися з неба або ж нахабний Купідон пронизав серце неприступній бунтарці Ірині, але вона тільки з усмішкою подивилася на відвідувача і подумала: «Ось він ідеал».