Червоні гори

Тому промінню, що пестить вранці

Він шукає свою даму,
Кожне серце розриває.
Вже копає собі яму,
Бо любої ніде немає.

Вночі та дівчина спала,
Вранці з жайворонками вставала,
Аби сонце зустріти
І разом з ним горіти.

Вона кохає те проміння,
Що на світанні пестило її.
І вже забула те сплетіння,
Що вночі тягнуло в гаї.

А він лише й леліє
Думку про любов дівочу.
Не бачить, що сам тліє
Як згадує її душу співочу.

Подобається

#3238 в Різне
#829 в Поезія

Відредаговано: 26.04.2022