Розділ 2. Гіркий присмак ранку

Після тієї ночі, коли все здавалося казкою, почалися будні.
Сонце вже пробивалося крізь тонкі фіранки, коли Ірина та її чоловік — Олександр — сиділи за сніданком. На столі парувала кава, поруч стояла тарілка з підсмаженими тостами, але в повітрі панувала якась напруга, тонка й ледь помітна, як тріщина в склі.

— Я думала, сьогодні зроблю щось особливе, — тихо сказала Ірина, розмішуючи каву. — Приготую вечерю. Може, нарешті повечеряємо разом, без телефонів і дзвінків?

Олександр, переглядаючи повідомлення на телефоні, навіть не одразу підняв очі.
— Не вийде, — коротко мовив він. — Буду пізно. Маємо зустріч із партнерами, потім заїду до офісу. Лягай спати без мене.

Ірина ледь помітно зітхнула. Вона вже звикла до таких відповідей, але кожного разу вони боліли однаково.

— І ще, — додав він, ніби між іншим. — Забув сказати. Сьогодні прийде мама. Хоче з тобою поговорити.

У неї в ту ж мить сіпнулося око. Від самої згадки про свекруху холодок пробіг по спині.
— Як це… прийде вона? — голос Ірини тремтів. — Ти ж знаєш, вона мене не долюблює. І що буде, коли вона прийде? Почнеться це її приниження — що я така, не така, що тобі не пара…

Олександр нарешті підвів очі від телефону й глянув на неї. Його погляд був твердим, як камінь — без злості, але й без тепла. Лише холодна стриманість, що не залишала місця для суперечок.

Ірина замовкла. Слова застрягли в горлі. Вона лише опустила очі й відчула, як смак кави став гіркішим, ніж зазвичай.