ЧервленІ КоралІ
15
Вольдемар знову знаходився в бібліотеці свого колишнього наставника. За тиждень, що промайнув відтоді як він востаннє навідувався сюди, тут абсолютно нічого не змінилося. Навкруги панувала приємна напівтемрява та заспокійлива тиша. Навіть Єлизарій сидів у тій же самій позі, за своїм столом, що й минулого разу. Тільки риси його обличчя стали ще різкіші від стурбованості, а лоб вкрився холодною памороззю від почутого.
Вампір розказав про все що з ним трапилося за ці дні, не приховуючи і найменшої дрібнички. Господар маєтку уважно слухав не зводячи з нього прискіпливого погляду. Коли ж упир нарешті закінчив свою розповідь важко зітхнув і задумливо промовив:
– Он воно як. Я підозрював що щось таке робиться в нашому середовищі. Не думав лиш що дон Педро знаходився в цій когорті фанатичних людиноненависників. Хто б міг таке навіть припустити.
– То що тепер? – запитав Вольдемар.
– Поки що відпочивай від поїздки і займайся своїм нічним клубом, – нахмуривши брови промовив Єлизарій. – Дай мені добре помізкувати, і в усьому розібратися. Та особливо не розслабляйся, і не розгуби своїх підопічних. У тебе зібралася відмінна команда яка, нутром відчуваю, незабаром стане в нагоді і мені, і всій Конгрегації. Тож будь напоготові, і якщо це можливо, влаштуй мені термінову зустріч з цим твоїм другом, ельфом Доменіко. Нам є про що з ним побалакати.
#5362 в Фентезі
#3847 в Сучасна проза
Відредаговано: 31.08.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
