5

Після зустрічі з нишпорками в «Місячному сяєві», дороги Вольдемара і Ірени розійшлися. Молода вампірка повернулася в їхню квартиру, щоб підготувати все необхідне для своєї скорої мандрівки. У древнього упиря в ту ніч була ще одна важлива справа. Він мав невідкладно побачитися і серйозно поговорити з одним давнім і хорошим другом, вампіром Єлизарієм.

Приятель вів життя відлюдника і мешкав за містом, у невеличкому сільському маєтку. Шлях туди був неблизьким тож Вольдемар хоч-не-хоч а був змушений скористатися клубним автомобілем. Вампір недолюблював ці новомодні самохідні екіпажі, від яких завжди огидно смерділо бензином, тому користувався ними нечасто і неохоче. Та особливого вибору у нього сьогодні не було, якщо хотів потрапити до старого товариша ще до світанку.

За водія, як це нерідко траплялося, виступив Тоні. Зважаючи на те, що клієнтів цієї ночі у клубі було обмаль, непосидючий бармен міг дозволити собі залишити барну стійку на напарника й запропонувати свої шоферські послуги шефові. Знав, що керувати непримітним брудно-сіруватий мінівеном, спеціально пристосованим до особливих потреб вампіра, Вольдемар найбільш довіряє лиш йому.

Зручно вмостившись на задньому сидінні автомобіля, упир занурився у власні думки. А вони були ох які неспокійні і тривожні. Хоча здавалось би ніщо так наявно й не провіщало якісь нові проблеми чи клопоти. Проте чималий життєвий досвід виробив у нього своєрідний нюх на ці неприємності і негаразди, що неодмінно мали прийти в найближчому майбутньому. Перевірена часом інтуїція настирливо волала, що варто готуватися до чогось нехорошого, що треба бути надзвичайно обережним, що потрібно чекати на скорі нелегкі випробування.

Власне це гостре передчуття недалекої небезпеки й змусили арт-директора «Місячного сяйва» вирушити у цю нічну подорож. Єлизарій був йому не лише близьким другом і добрим порадником. Він був тим хто навернув Вольдемара у вампіри, а потім тривалий час являвся його терплячим наставником і мудрим учителем. Трапилося це в ту далеку пору, коли один нетямущий і довірливий хлопчак під прапорами великого царя Ксеркса пішов воювати проти зарозумілих еллінів. Якраз тоді насмішниця доля й зробила те, що зробила. В результаті її незбагненної забаганки Вальдемара, тяжко пораненого і немічного списоносця, чомусь не залишили помирати на полі битви, а перетворили в безсмертного упиря. Зробив це Єлизарій, котрий і тепер достеменно не може відповісти, чому серед сотень понівечених та закривавлених людських тіл він вибрав саме його. Чи то був сліпий випадок, чи так розпорядилися вищі сили.

До маєтку наставника і друга вампір добрався вчасно, встиг ще до скоро серпневого світанку. Єлизарій знав про приїзд гостей, бо був загодя попереджений Вольдемаром, однак особливої зустрічі не влаштовував, хоч вони вже й не бачилися кілька років. Директор нічного клубу знайшов його в бібліотеці за читанням товстезного старовинного фоліанту.

Кровопивці привіталися, як то було їм завше властиво, стримано та беземоційно. Просто потиснули одне одному руку і Єлизарій красномовним жестом запропонував старому приятелю сідати. Зручно вмощуючись у великому антикварному кріслі Вольдемар краєм ока запримітив на сторінках розкритої книги малюнок якоїсь чудернацької квітки.

Що ж, хазяїн маєтку залишався вірним своєму давньому і пристрасному захопленню. Це може звучати надзвичайно дивно, та Єлизарій був затятим селекціонером. Якщо Вольдемар знайшов своє призвання в мистецтві, то його наставник віддавав багато свого часу і сил на виведення нових різновидностей рослин. При цьому досягнув на цьому поприщі суттєвих успіхів, створивши чималу кількість нових представників земної фауни, як звичайних так і магічних.

Агрономія була не єдиною справою якою в своєму довгому житті займався Єлизарій. Колишній наставник Вольдемара відзначався надзвичайно гострим розумом, невичерпною ерудованістю, неабиякою проникливістю і винятковою розсудливістю. Через ці неперевершені інтелектуальні якості він вже кілька століть був одним зі старійшин вампірської спільноти та представляв інтереси упирів на Конгрегації нелюдських рас.

Не дивно, що Вольдемар навідався саме до такого розумного друга, щоб у довірливій розмові поділитися своїми нехорошими передчуттями, а потім, разом поміркувати над тим, як же можна уникнути ймовірних майбутніх неприємностей.

Єлизарію, вочевидь, не складно було здогадатися про головні мотиви візиту свого приятеля, та він з притаманною йому тактовністю нейтральним тоном поцікавився:

– Просто так вирішив провідати мене, чи по справах?

– По справах, хоча трохи й скучив.

– Тоді спершу вип’ємо за зустріч, а потім вже й до діла.

 Вампір жваво підхопився з-за столу і легкою ходою попрямував до, замаскованого між книжковими полицями, невеличкого бару-холодильника. Там наповнив два келихи рідиною темно-гранатового кольору. Подав один з них Вольдемару, і повернувшись на своє попереднє місце приготувався слухати розповідь гостя.

Перш ніж знову заговорити Вольдемар зробив великий ковток зі свого келиха, відчуваючи як холодний напій крижаним жаром розливається по його тілу. Потім важко зітхнув і зібравшись з думками почав розказувати про те що так його турбувало. Не приховуючи і найменшої подробиці відверто розповів Єлизарію про всі нещодавні події свого життя.

А їх трапилося останнім часом на диво багацько. Фінансові неприємності у нічному клубі, в яких як випадково вияснилося були замішані його бізнесовий компаньйон мсьє Ален і помічних-бухгалтер леприкон Теодозій. Несподівана поява дивної аудиторки Ірени, котра виявилася важкохворою відьмою. Навернення її у вампіри було головною умовою оборудки, котра допомогла врятувати від банкрутств мистецьке дітище вампіра. Взамін він мусів ще й стати наставником цієї норовливої і впертої упириці.