(З приватних записів вампірки Ірени)

Особистий щоденник я почала вести відтоді як відчула свою магічну особливість. Трапилося це ще в підлітковому віці, коли у мене з’явилися усвідомлення того, що мені підвладні можливості недоступні переважній більшості звичайних людей. Зовні я тоді практично нічим не відрізнялася від своїх ровесників. Була незграбним, цибатим дівчиськом з некрасивим обличчям щедро вкритим рудим ластовинням, пискливим голоском і копицею русявого волосся на голові.

У мене було чимало хороших подруг і ще більше добрих приятелів, однак ніхто з них й гадки не мав, що я відьма. Мені й самій це було нелегко збагнути, а ще важче звикнути та змиритися. Перші ознаки мого відьмацького дару почали проявлятися коли я ще була маленькою дівчинкою. Тоді я бачила і чула дивовижних істот, які були чомусь непомітні і нечутні для моїх близьких. Маленькі чоловічки з зеленими бородами схожими на траву, жінки що шкірилися довгими мов у собаки іклами, волохаті згорблені дідугани обличчя яких прикрашали свинячі рильця замість носа. Зазвичай ці химерні створіння не звертали на мене ніякісінької уваги, та вряди-годі хтось міг підійти та щось промовити, чи запитати.

Коли я розповідала своїм батькам про ці видіння, то вони спершу ставилися до них, як до буйної фантазії маленької дитини. Мовляв забагато надивилася мультиків от і вигадує всілякі небилиці. Проте з роками такі розмови почали їх помітно турбувати, і ручуся, що схвильована мама мабуть навіть з’явилися наміри відвести мене до якогось хорошого психіатра.

Лише моя стара бабуся знала правду, бо й сама була відьмою від народження. Вона й відкрила мені таємницю особливості нашого роду, у якому чаклунські здібності проявляються через одне покоління. І якщо моя матуся була звичайною жінкою, то я вже володіла таким самим даром як бабця. Вірніше буде сказати, майже таким самим, бо кожен відьмацький дар по своєму особливий і залежить від тої людини в якій він і проявляється.

Після досягнення віку статевого дозрівання бабуня провела обряд посвячення мене у відьми. Ми пішли на весняний шабаш, де все й трапилося. Що там тоді відбувалося я не можу довірити навіть своєму щоденнику. Це таємниця всього відьмацького товариства, і мені не можна навіть натякати на те які чаклунські обряди проводилися, які магічні закляття говорилися і яке знахарське зілля використовувалося.

На той час я вже була достатньо розумною щоб тримати язик за зубами і нікому не розповідати про свої дивовижні видіння. А їх ставало все більше й більше. Чи то мій новий статус офіційної відьми так на них вплинув, чи скоріш за все просто те, що моя підліткова незугарність непомітно поступилося місцем квітучій красі вродливої молодої дівчини. Як би там не було, а кількість химерних істот у моєму житті суттєво зросла.

Зрештою не такими вони були химерними, як раніше мені видавалося. Звичайні створіння нелюдських рас, які споконвіку мешкали на цій планеті. Хтось дійсно виглядав доволі моторошно, у когось був нестерпно-паскудний характер, дехто навіть славився своєю лютою жорстокістю. Правда таких кривавих монстрів мені на щастя зустрічати не доводилося, а от щирих друзів в їхньому середовищі я знайшла чимало.

Вже навчаючись в університеті мала необережність закохатися в справжнього ельфа. Дурна була, не знала того, що ці благородні шляхтичі поняття не мають, яке воно справжнє, гаряче почуття. Для них кохання всього лише красива троянда. Помилувався її неперевершеним виглядом, отримав задоволення від неповторного аромату то можна й відкласти квітку в сторону.

Так трапилося і зі мною. Більше року жагучих поцілунків, ніжних обіймів та пристрасних пестощів залишили незгладимий слід в моєму серці. А потім прийшло закономірне розставання. Мій коханий ельф покинув мене. Правда зробив це настільки тактовно та чуйно, що майже ніякої образи на нього за це у мене не виникло. Навпаки, незважаючи на розлучення, ми й надалі хороші друзі, регулярно спілкуємося, а при потребі він мені навіть допомагає.

Коли невиліковна недуга заволоділа моїм тілом колишній коханий підтримував мене як тільки міг, розраджував від журливих думок, діставав різноманітні ліки й зілля, навіть намагався зцілити своєю ельфійською магією. То за його порадою я врешті-решт вирішила перетворитися на вампірку, щоб позбутися хвороби і стати безсмертною. Він же підказав мені як це найкраще можна зробити. Навіть майбутнього наставника Вольдемара ми вибирали разом.

Дякуючи надзвичайно цінним даним, роздобутим спритним ельфом, мені все ж таки вдалося схилити незговірливого вампіра до співпраці. Було це не легко, та з таким козирем як інформація про його зниклу кохану, я не сумнівалася в успіху задуманого. Зрештою так воно й трапилося. Вольдемар навернув мене у вампірки і цим назавжди позбавив жахливих спалахів болю, які безжально терзали мою плоть.

За це я безмежно вдячна старому упиреві, хоча повинна зізнатися, що за такий короткий час вже змушена була один раз обманути його. Трапилося це в ту ніч коли мені нерозважливо захотілося побувати востаннє на купальському відьмацькому шабашу. Звісно бажання у мене було щирим і святкового ритуалу я не пропустила, за що потім отримала чимало стусанів від колишніх подруг, та добрячої прочуханки від наставника.

Моя неправда полягала в тому, що ніяка ворожка в ту ніч мені на картах не гадала. Перед самим шабашем я мала нетривалу зустріч з ельфом. В короткочасній розмові про те й се, мій колишній коханий ненароком обмовився про коралі, й те, що вони будуть мали великий вплив на моє найближче майбуття. А ще попрохав нікому не розповідати, що то я від нього почула про цей артефакт, бо інакше у нього можуть виникнути великі неприємності. Я пообіцяла тримати язик за зубами, тож довелося збрехати Вольдемару.