Я ніколи не бачив містики. Мабуть, глибоко в серці, трішки заздрю таким співрозмовникам, як Наталя, чи Андрій…
До того, як потрапити до моїх рук, ці люди справді зіткнулися з нутрощами нашого світу. В певному сенсі — стали обраними. Адже реальність зовсім не така, якою ми її бачимо щодня. Існують будинки та подвір’я, які ти ніколи не знайдеш випадково. Дивні афіші на стовпах, підземелля з водяними потворами під школою теж існують.
Скільки всього я ще можу розповісти про Чернівці, і про міста поряд. Річ не у тім, що це особлива територія, зовсім ні. Просто я живу тут останні двісті років.
До того був Івано-Франківськ, Київ, Чорнобрама, Забутів. Ще багато поселень зі своїми легендами, тільки я їх не записував. Надто довго покладався лиш на пам’ять.
Я веду довгі бесіди з жертвами. Шкода тільки, що у їхньому брудному хаосі зі страху й дурних думок, далеко не завжди знаходяться діаманти. Для мене це найгірше, коли я висмоктую з грудей серця абсолютно нецікавих пересічних жителів.
Вони, звісно, фантазують, намагаються собі викупити життя.
Колись я й сам був психологом. І слідчим, і навіть вертебрологом-масажистом. Думаєте, я за сімсот тридцять три роки не навчився відрізняти вигадки від правди?..
Я наповнюю їхні вени власною слиною. Це прибирає бар’єри. Викликає відчуття довіри та щось схоже на емоційну прив’язаність. При цьому бідолаги зберігають здатність до чистого мислення. Чим я й користуюся, ведучи нотатки.
Вони упізнають мене. Пригадують спільні моменти, яких нікого не було. Бачать у мені когось близького, мабуть.
Ось так.
Дозвольте, я покажу, як все це працює та як виглядаю поза людським тілом. Воно, знаєте, свербить постійно.
Ну, не тремтіть. Не ховайте руку. У вас добре проглядаються вени – а отже, все пройде швидко.
Я ж не зі зла це роблю – просто вірю, що коли поїдаю серце іншого, то переймаю його знання, переживання. Запевняю вас: це єдине, що справді має значення.
Тихо. Тсс.
От тепер — добре.
…Спробуйте згадати. Що цікавого, чи незвичного ви бачили у своєму житті? Чи зустрічалася вам містика?..