Замість біографії

За довгі роки праці у податковій службі я зустрів багато людей. Комусь допомагав, когось — притягував до відповідальності. Захищав і руйнував чужі фінансові плани, намагався заробити сам, ну і, звичайно, десь грамотно обійти закон.

Пропускаючи через себе тисячі людських історій, інколи я натрапляв на таке, що виходило далеко за межі — не лише моєї компетенції, а й уявлень про нормальне.

Вже й не пригадаю, коли саме почав записувати те, що вражало найбільше. Так-то я завжди тягнувся до містики. Хоча особисто — ніколи її не бачив.

Практично.

Якщо не брати до уваги закономірності й висновки, які я виводив, аналізуючи чужий досвід.

Про це — далі.

Коли наблизився до виходу на пенсію, зацікавився адвокатським ремеслом. Не сиділося вдома — мозок працює, а захищати чужі права виявилось прибутковою справою.

Знайомств і зв’язків побільшало. І поповнювалася моя дивна колекція містичних історій.

Сьогодні я нарешті дістався до коричневої теки. Всередині — аркуші в прозорих файлах. Жодних плям, жодної зігнутої лінії.

Я кілька років її не чіпав. А тут — Гелловін. Модне західне свято. Хоча, задум — цікавий.

Випив у кабінеті. Захотілося згадати. Та ще й ви сьогодні у мене тут — тож послухаєте трішки.

Спершу це були знайомі, клієнти, колеги, дехто з друзів. А з роками мене все більше тягнуло до чужих людей. Свої — як відкрита книга. А от перехожі чи далекі родичі друзів — завжди шанс віднайти діамант.

Буває, чужі кошмари викликають подив. Частіше — сумніви. Бо все, що бачить людина, можна списати на викривлене сприйняття. Стрес, дію речовин... або ж банальне бажання обманути.

Але які тоді гарантії, що почуте справді відбулося?

Гарантія одна — моє вміння налаштовувати людей на щирість. Співрозмовник навпроти не має жодних варіантів, окрім як розповісти правду.

Просто з вуст — і на папір. Вони говорять, а я пишу. Іноді мої гості самі беруть до рук кулькову ручку. Щоправда, тоді в них тремтять руки. З’являються граматичні помилки. Псується історія.

Щоб отримати чистий, нічим не заплямований досвід, я можу поділитися коньяком чи німецьким пивом. Сам розповідаю щось сокровенне — аби інший відкрив душу.

Мушу визнати: велика частина цих рукописів сьогодні виглядає сумнівно. Але серед усього інформаційного шуму є й те, що чіпляє. Примушує мислити — а цим я у вільний час займатися не люблю.

Мабуть, тому й рідко дістаю цю теку.

Сьогодні я поділюся з вами деякими записами. Не вказуватиму повних імен, частину текстів довелося допрацювати, щоб вони були читабельними й зрозумілими.

Як ставитися до почутого — вирішувати вам у кожному випадку окремо.