Розділ 6. Відпустити минуле

Часто ми готові до змін, але не поспішаємо діяти.
Маємо достатньо знань: читаємо книги, дивимося фільми, слухаємо мотиваційні подкасти, аналізуємо чужий досвід — і все ж залишаємося на місці. Чому?

Причин може бути кілька:

• Страх невдач.
«А раптом не вийде?» — це запитання паралізує. І з віком цей страх лише зростає. Кажуть, найкращий вік для змін — до сорока років. Частково це правда, адже з віком наші проблеми лише множаться, тому їх легше розібрати тоді, коли вони вас не завалили повністю. Але істина глибша: ніколи не пізно жити і покращувати якість свого життя.

• Нелюбов до себе.
Так, саме так. Ми часто з більшою повагою ставимося до сторонніх людей, ніж до самих себе. Ми себе обмежуємо, виснажуємо, знецінюємо. Як часто ви себе сварите, засуджуєте, порівнюєте з іншими? Якщо ніколи — щиро вітаю вас. А якщо так — це вже перший крок: ви усвідомили проблему.

Тепер залишилося змінити ставлення.
У китайській мудрості є чудовий образ: стався до себе, як до найдорожчого гостя — з повагою, турботою, прийняттям.

Нелюбов до себе часто проростає з болючого досвіду — помилок, які ми собі не пробачили.
Минуле може тримати нас у полоні, якщо ми його не прожили й не відпустили. Воно, мов цвіль у затінку душі, повільно, але вперто псує все теперішнє.

Що робити?

1. Почати з малого.
   Не з головного болю, а з незначного уколу. Випишіть на аркуші ті спогади, які досі вас турбують, але які ви вже готові переглянути без сліз.
2. Особистий приклад.
   Мене довго мучила одна, на перший погляд, незначна подія. Я не виправдала власних очікувань і не закінчила університет з відзнакою. У моєму дипломі були навіть трійки. Це гнітило мене, здавалося, я не маю права працювати за спеціальністю.
   На новій роботі я боялася проявити себе, завжди шукала підтвердження своїй "нікчемності". Здавалося, що всі кращі.
   Аж доки мене не відправили на курси підвищення кваліфікації. Там я вперше побачила себе збоку — не кращу, не гіршу, просто реальну.

А потім зустріла одногрупника, який при зустрічі сказав:
— О, тепер я точно здам курси — буду списувати в тебе!

І знаєте що? Моє внутрішнє "я" нарешті посміхнулося.
Але це ще не фінал. Мій розум, звиклий до самокритики, знайшов нову мішень.

3. Перестаньте себе звинувачувати.
   Самоїдство — впертий звір. Та з кожним разом його легше приручити, якщо ставитися до себе з любов’ю та повагою.
   Мені допомогла колись фраза: «Стався до себе як до шанованого гостя». І дійсно — якщо ставитися до себе з терпимістю й гідністю, починаєш помічати в собі не лише недоліки.

То як же відпустити минуле?
Перестати про нього думати — не вийде. Намагатися забути — взагалі не варіант. Обезцінити? Що за безглуздя.

Щоб відпустити минуле, потрібно пройти уроки. Це як зробити домашнє завдання й закріпити нову тему.

Наприклад, у минулому трапилася неприємність.
Друг, який мав би підтримати і допомогти, раптом, коли ти найбільше цього не очікував, зрадив чи обдурив. Такі ситуації траплялися з кожним.
Це боляче. Хочеться "рвати й метати", кричати, сваритися, з’ясовувати стосунки. Іноді ці емоції не минають роками.

Але що відбувається, коли ми не вирішуємо проблему або вирішуємо її частково (наприклад: посварились і припинили спілкування… Побились… Уникаєте зустрічі…)?
Тоді у минулому відкладається негативна емоція. Вона обростає новим болем і стає паразитом, який точить і фізичне, і енергетичне здоров’я.

Фізичне:
Ми самі себе програмуємо. Згадуючи подію, кажемо:
«Щоб мої очі його не бачили» (проблеми із зором?),
«Не перетравлюю його» / «Мене від нього нудить» (шлунково-кишкові проблеми).
Можна продовжувати — про це багато написано в книжках на кшталт «Полюби хворобу свою» чи творах Луїзи Хей.

Енергетичне:
(Тут більше мій досвід.)
Закладається програма недовіри, очікування зради, невдач. А якщо ми чогось очікуємо — ми це й притягуємо.
Цей тягар, як липкий клубочок, котиться, набираючи емоційного сміття. До речі, навіть вислів «набирати на себе» — про зайву вагу, тиск, біль у спині.

Гаразд, перспектива не з приємних. То як виконати таке “домашнє завдання”?

Алгоритм (він є в попередніх розділах, але нагадаю):

• Чесно відповісти собі на всі, навіть незручні питання. Наприклад:
  «Я очікував підтримки. Хотів, щоб мене пожаліли, зрозуміли. Хотів любові. Мені було боляче…»
• Розібрати на складові кожну відповідь, з фокусом на собі:
  Чому мені була потрібна підтримка? Де я відчуваю невпевненість? Чому образився? Чому дозволяю собі ображатися? Що криється за моєю образою? Де я себе не так сприймаю?

Чим більше ставитимете собі незручних запитань, тим більше ймовірність вийти на чесність із собою.

• Зробити висновки.
  Вони можуть бути несподіваними — від банальної нестачі любові до себе до переоцінки своєї ролі у стосунках. Можливо, ви з опонентом були в різних ролях: ви — жертва, а друг — не «рятівник», а, можливо, навіть агресор. Це сильний урок. Він показує вам себе, як у дзеркалі.
• Подякуйте людині за урок.
  Це нелегко, але важливо. Ви стаєте в позицію дорослого й закриваєте енергетичний пробій.
  Це зменшує ймовірність повторення подібної ситуації.
  Подякувати можна подумки, в блокноті, а можна — особисто, спокійно й без емоцій.
• Прийміть себе.
  Дозвольте собі бути неідеальним. Дозвольте помилятися та вчитися. Усвідомте це без сентиментів і жалості.
• У будь-якій ситуації не робіть з мухи слона.
  Без фанатизму та перебільшень. Немає ідеальних розборів чи абсолютних рішень. Є життя — і воно прекрасне, бо насичене барвами.
• Не засмучуйтеся через невдачі.
  Темні смуги — це контраст, на фоні якого ми більше цінуємо добро, любов, радість і перемоги.
• Звільніть місце для нового, для майбутнього.