Розділ 3. Шлях маленьких кроків.

Коли теорія стає практикою

Мої кардинальні зміни торкнулися всього: нових корисних звичок, іншого сприйняття буденності, здорового способу життя (повна відмова від алкоголю), позитивного мислення (ніколи нікого не засуджую і не критикую).

Але найяскравіше продемонструвати свої внутрішні трансформації я можу на прикладі фізичних змін. За останні півтора року я схудла на двадцять кілограмів.

Десять років спроб

Чи прагнула я цього раніше? — Звісно.
Чи намагалася активно змінитися? — Не один раз.
Чи подобалася я собі колишня? — Ні.
Чи задоволена я була таким станом? — Знову ні.

Впродовж десяти років я намагалася себе змінити, хоча це ніколи не було регулярним.

Я, як більшість людей, знала прості істини про схуднення: їсти менше, уникати фаст-фуду, обмежити борошняне, калорійне, жирне і солодке. Існують мільйони дієт, методик, програм, корисних додатків... Я майже все перепробувала. Щось частково допомагало на певний час, а потім неминуче все поверталося у колишнє русло.

Чому?

Бо не було чіткого і глибокого УСВІДОМЛЕННЯ.

Момент істини

Найперше я поставила себе у центр уваги і чесно запитала: «А чи це насправді потрібно МЕНІ?»

Здавалося б, звісно потрібно! Але коли я ретельно проаналізувала — виявилося інше. Я хотіла добре виглядати для чоловіка, для оточуючих, носити модний одяг загальноприйнятих розмірів. Мені здавалося, що роблю це для себе, але насправді — для інших.

Коли я проаналізувала все з позиції себе як центральної фігури, зрозуміла друге: ПРИЙНЯЛА СЕБЕ такою, як є.

Відповідальність без самопокарання

Це я добровільно стала товстою, я наїла зайві кілограми. Я ЧЕСНО ВЗЯЛА ПОВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЇ ДІЇ ВИКЛЮЧНО НА СЕБЕ.

Важливо було не застрягти на цьому етапі і не почати злитися на себе. Важливо — прийняти і рухатися далі.

Я назавжди перестала звинувачувати колег за спокусливі десерти, напружений ритм роботи, несприятливі обставини чи навіть чоловіка, який надзвичайно смачно готує. У мене було безліч виправдань, але це все — мої особисті дії.

Пошук підтримки і нове усвідомлення

Спочатку мені відчайдушно хотілося однодумців, команди, підтримки. Я телефонувала подругам, пропонувала разом ходити на фітнес... Іноді виходило, найчастіше — ні.

Але я зрозуміла просту істину: ЦЕ НАСПРАВДІ ПОТРІБНО МЕНІ.

Не родичам, подругам, сусідам — саме мені. Коли я це чітко усвідомила, не стала чекати завтрашнього дня чи понеділка. В той же вечір (о 20:00) твердо вирішила розпочати зміни.

Перший маленький крок

Я прийняла надзвичайно важливе рішення — не їсти ввечері. Для початку цього простого кроку здавалося достатньо. Мені важливо було робити хоч щось чесно по відношенню до себе.

Підтримки не було. Коли сказала чоловікові про план, він спокійно промовив: «Тобі це все одно не допоможе». Я трохи образилася, але не на нього — він лише чесно транслював мені мене.

Система маленьких кроків

Перший крок: не їсти після 20:00
Через кілька тижнів: перейшла на 19:00
Через місяць: на 18:00

Чи дотримувалася правил? Так, адже домовилася з собою: НІ В ЧОМУ СЕБЕ НЕ ОБМЕЖУЮ — лише безжально відтерміновувала їжу до наступного дня.

Гнучкість без зривів

Дні народження, заходи, свята? До 18:00-19:00 можу наїстися досхочу (але не переїдати — це зневага до себе), а далі — лише вода або чай без цукру. Саме тоді я навчилася по-справжньому відчувати смак трав'яного чаю.

Що робити при зривах? Не карати себе, не пригнічувати, а щиро зрозуміти причини.

У мене не було жодного зриву. Іноді вечеря могла бути о 19:00, на днях народженнях куштувала після шостої — але це не зриви, а життя.

Результат без мети

З такими маленькими кроками я поступово втрачала 1-1,5 кілограма щомісяця. Організму завжди було комфортно.

У мене немає конкретної кінцевої мети. Я не зосереджена на швидкому результаті, а насолоджуюся процесом. Мені важливе саме життя в усій красі, а не примарний фінал.

Життя триває зараз, а не почнеться тоді, коли я схудну.

Рух з любов'ю

Щодо спорту — я його не дотримувалася. Але є одна річ, яку роблю з ЗАДОВОЛЕННЯМ і ЛЮБОВ'Ю — просто ходжу пішки.

Не бігаю, стираючи суглоби, не потію, перевантажуючи серце — просто щодня ходжу. Не ставлю за мету 8000 чи 10000 кроків. Колись залежала від фітнес-браслетів, але якщо не виконувала «норму» — засмучувалася. А це призводило до незадоволеності собою, зниження самооцінки, дисгармонії. Чи потрібно мені це?

Нові звички поступово

З часом додала ще одну звичку — пити вранці склянку води. Спочатку прохолодну з льодом (бадьорила), потім кімнатної температури, потім теплу, а зрештою — комфортно гарячу. Поступово полюбила це корисне заняття.

МОЇ АЛГОРИТМ МАЛЕНЬКИХ КРОКІВ

ОСНОВА: Фокус уваги на собі + чесність із собою

ПРИНЦИПИ ДНОСТІ:

1. МАЛЕНЬКІ ВПЕВНЕНІ КРОКИ
Робити їх від щирого серця, з безмежною любов'ю

2. НІ ПОКАРАНЬ, НІ ПРИМУСУ
Не карати себе, не штурмувати, не змушувати

3. ДОМОВЛЕНОСТІ, А НЕ ОБМЕЖЕННЯ
Спробувати домовитися з собою, а не безжально обмежувати

4. ЦІНУВАННЯ ПРОГРЕСУ
Щиро цінувати маленькі кроки і підтримувати себе (невелика винагорода — гарна річ)

5. НАШАРУВАННЯ ЗВИЧОК
На міцну основу поступово додавати інші корисні звички

6. ЖИТТЯ ТУТ І ЗАРАЗ
Робити все з любов'ю і відчувати щастя в простих моментах