2

Все почалося якраз зимою. В повітрі вже літав новорічний настрій. На екранах вже відраховували дні, години і навіть секунди до Нового року. Але ще ніхто не знав, що цей рік принесе. Щогодини упрямо їздили червоні фури, прикрашені гірляндами під новорічну музику. Вскрізь прикрашали ялинку. Але раптом...

Майдан... У всі часи українці любили Майдан. І не як площу, ні як народне віче, де народ міг вирішити, куди і як йому йти... Ні князі, ні гетьмани, ні тим більше загарбники не могли нічого вдіяти, якщо народ зачепили за живе.

Але, нажаль, як і у всьому світі революції спричиняють більше клопоту аніж користі. Бо така природа людини, що хочемо ми всього і зразу, бажано ще й побільше. А зміни –  дуже повільний процес. Не вірете, а ви спробуйте змінити щось. Наприклад перестаньте ложити смартфон у правий карман, а натомість ложіть в лівий. І ви помітите, що впряма права рука буде шукати його в правій кишені...

Але іноді зміни приходять скоро. І доводиться природній мінливості вижимати всі соки, але пристосовуватися до навколишнього світу, аби вижити. Для чого? Потім розберемося. Головне сьогодні і будь якою ціною...

А розплата прийде неодмінно... Так і сталося тоді, тою зимою. Яка перетворилася на вічну осінь, що дала кому можливості, а кому і вічний спокій. Але точно змінила весь світ, хоча й простягалася фізично на площі 2600 кілометрів. Маленька крапка на глобусі. Але така значуща, лякаюча і приваблююча.

Кажуть, що цей клаптик землі живий, хтозна, можливо воно й так. Але ті хто бачив її душу навряд щось розкажуть. Бо або знайшли що щукали, або свою останню пристань. 

Далі буде...