1

  Як чудово взимку. Всі люблять сонячне літо, море, тепло. Зима у всіх передусім отоплювальний період, та набридливий теплий одяг. Ій богу відчуваєш себе капустиною. Але спробуйте зайти в зимовий ліс, коли пташечки збивають сніжок, з гілок та хвої. Він летить немов магічний порошок, виблизкуючи на сонці, ніби якийсь чаклун розсипав мілко подріблені діаманти. Вскрісь спокій та рівновага.

Звичайно бувають і завірюхи, котрі не дають висунути й носа на подвір'я. Але її пісня заворожує. Для міста зима не найкращий час. Від неї затори, бруд і... бурульки, котрі так і чекають, щоб стрибнути з даху, як воїни камікадзе. Розбитися. Слизота і ожеледиця...

 Але відїдь трохи далі, візми лижі і вируш на зустріч природі, й ставоення до зими міняється кардинально. Особливо в компанії найкращих друзів. І навіть не обов'язково шукати Карпати. Тим більше там іноді надто тісно. Їдь в глибинку, на батьківщину, до рідного села.

Зима... Нажаль останнім часом в нас лише затяжна осінь... Вся природа шкереберть. Навіть листя вже не жовтіє і не набирається барвами, а так зеленим і осипається, або й взагалі висить до весни. Немає того 'перезавантаження'. Чи може то ми біжимо по переду часу, забуваючи оглядатися, і з за того не розуміємо, що час все одно по переду. 

Але зима прийде... Неодмінно прийде. І знову будуть веселі, з рум'янцями на щоках та веселі діти, які катаються на санках. А дорослі, як і сто, двісті років назад будуть сваритися, щоб їхнє чадо не змерзло.

Головне щоб зима не прийшла назавжди. Бо вічна мезлота надто ідеальний всесвіт. В ньому все не порушно, а отже і не можливе життя. В будь якому випадку зміни потрібні, інакше не буде сенсу. Ні в чому не буде сенсу.

Зима... Це кінець і в одночас початок. Як все в житті. Так і люди, як і вся планета переживають 'пори року'... Весну, літо, осінь і зиму, останній період, коли вже все є, крім часу. Можливість бавити внуків, бо 'літом' не було коли бавитися з дітьми. Переглядати спогади і впорядковувати думки...

Зима - початок кінця і сенс для початку...

Кінець початку...