Глава 22

Дмитро написав, що в нього сьогодні не вийде зустрітися. Це мене надзвичайно сильно засмутило. Весь день я жила думкою, що зможу непогано провести вечір, однак всі надії зруйнувалися.

Мої блакитні очі дивилися в підлогу, поки не відчинилися двері.

- Євгеній в себе? - жваво запитав його помічник Іван.

- Так, - холодно відказала я.

- Ти якась засмучена, щось сталося? - кинув чергове питання в мене Коклюш. А я стала думати, коли ми встигли перейти з "ви" на "ти".

- Ні, все добре, просто втомилася.

- Ну буває, однак вже п'ятниця, то думаю, відпочинеш за вихідні.

- Ага, - розтягнула я свої вуста в посмішці, а коли він зайшов до Маланюка, то скривилася. Чомусь сьогодні мене дратувала його така мила поведінка. Але я знала чому - через зустріч із Дмитром, яка не сталася.

Тільки за п'ять хвилин відписала брюнету, який зі свого боку наступні десять - вибачався, що так сталося, і він сам надзвичайно засмучений та розчарований. Я брехала, що все добре і це не остання зустріч у нашому довгому житті.

Після цього я помітила, що затрималася на роботі на пів години. Треба було йти додому, але так не хотілося, що не передати.

Я встала зі стільця та підійшла до величезного вікна. Краєвид стояв неймовірний, а погода за вікном викликала бажання гуляти. Тому руки знову взялися за телефон, де стала шукати номер Діани. У моїй голові визрів цікавий план. Сподівалася, що подруга його не проігнорує.

За хвилину я чула голос подруги. На задньому фоні було тихо.

- Маєш хвилинку? - запитала я.

- Так, - промовила вона. - Я сіла в авто та ще стою.

- Що ти робиш сьогодні ввечері? - поцікавилася у неї.

- Та нічого такого важливого. Прийду додому, можливо, кіно якесь подивлюся, або спати ляжу. А що?

- Та я думала трішки розвіятися... Погуляти чи навіть у клуб піти потанцювати. Як тобі таке?

На тому кінці дроту запанувала тиша. Вона думала, а я чекала на позитивну відповідь, яка за десять секунд все-таки вискочила з її вуст.

- Непогана ідея. Підтримую.

- Я знала, що ти погодишся, - із радістю в голосі виголосила я та вже стала думати куди податися.

- На коли та де?

- Ну давай зараз заїдь за мною, а там вирішимо.

- Добре, але доведеться точно додому заскочити, бо в мене не найкращий вигляд для гулянок.

- У мене також, - усміхнулася я, бо на мені зараз сиділа сувора чорна сукня без вирізу.

- Значить тобі щось знайдемо з мого гардеробу.

- Домовилися.

- Тоді скидай свій адрес.

- Зараз напишу.

- Чекаю.

Я швидко настрочила Діані повідомлення. Тепер сумувати точно не прийдеться. Проте звісно кортіло зовсім не так провести вечір, але це краще чим сидіти вдома із зіпсованим настроєм та думками, що в мене не було крему для обличчя. У такому випадку, хоч погуляю та забудуся про доволі невдалий день.