Глава 21

До п'ятниці моє життя трішки заспокоїлося. Я покірно ходила на свою нову роботу та майже не знала горя.

Мій шеф намагався чіплятися до дрібниць, проте не було до чого. Я робила все ідеально, що, мабуть, його дратувало ще більше. Але хай собі там біситься та вариться у своєму негативі. Я не з тих людей, які будуть реагувати на подібне.

Хоча мене завжди дратували персони, які намагаються живитися емоційною енергією інших. Вони небезпечні для суспільства, бо існують сильні люди, котрим все одно на таке, проте є частина тих, хто доволі болісно реагує.

Зараз я сиділа за своїм робочим місцем та повільно пила м'ятний чай без цукру. Він приємно пестив мої смакові рецептори.

Я вже не думала про Толіка, вагітність Ірини, неадекватну матір  колишнього, але ситуація, яка склалася навколо Діани, мене трішки дратувала. Звісно мій мозок розумів, що я не мала права лізти у не свої справи, але то був капут.

Щодо Дмитра, то поки все було якось тихо. Він постійно писав мені вранці, а я зі свого боку набирала йому повідомлення кожний вечір та коротко розповідала про свої події із життя. Вони були нецікавими. Ніхто не дряпав мені більше авто, а  пирхання Маланюка я прирівнювала до капризу дворічної дитини.

Але якщо повернутися до Дмитра, то з ним було незрозуміло. Я звісно спочатку не розглядала його як партнера для стосунків, але якщо він мені постійно писав зранку, то значило, мабуть, що мав на мене якісь плани, однак реалізовувати він їх видно не сильно хотів.  Щодня я чекала, що він кудись мене покличе, але було тихо наче перед бурею, яку я все-таки дочекалася.

Уранці в п'ятницю він запропонував мені зустрітися. Я так сильно зраділа, що випадково перекинула крем для обличчя за який витягнула з гаманця три дні тому триста гривень, які зараз лежали на підлозі. Це засмутило мене, але не настільки, щоб це зіпсувало настрій. Таке життя - куплю завтра новий.

Проте далі виявилося, що це була тільки перша халепа. Наступна мене чекала на роботі.

Коли я швидким кроком зайшла в ліфт та почала їхати вгору, то десь між шостим та сьомим поверхом він застряг із невідомих мені причин. Я там просиділа годину та звісно не принесла Маланюку його святої кави.

- Де мій напій? Та де ти ходиш? - вискочив він зі свого кабінету, мов гадюка з кущів. По ньому було видно, що він отримував задоволення.

-На жаль, ліфт застряг, - дивилася я на нього. Його русяве волосся було ідеально вкладене, а чорний костюм мав вигляд, наче його щойно попрасували.

Він застиг від моєї відповіді.

- Я можу зараз спуститися та взяти вам каву, - продовжила я. - Вибачте за незручності, але так вийшло  не по моїй винні.

- Гаразд, - спокійно промовив мій начальник. Зараз він виглядав ображено. Все-таки трішки сірої речовини в його мозку було, проте він дійсно істеричка.

Цікаво, а в нього є хтось? Однак ця думка швидко мене покинула, коли я сіла за роботу, за якою час на годиннику пролетів непомітно.

Через десять хвилин я вже могла йти додому, а скоріше на побачення з Дмитром.
Якби хтось місяць тому сказав, що я сьогодні піду на таку зустріч, то б дуже сильно засміялася. Навіть не вірилося, що життя таке дивне. Кожної секунди все могло змінитися. Сьогодні ти їздиш на найдорожчому автомобілі у світі, а завтра всі твої акції подешевшали, й ти безхатько...

Вимкнувши комп'ютер, я витягнула зі своєї сумки косметичку. Хотілося трішки підправити макіяж. А саме повторно нанести тіні для повік та трішки освіжити вії тушшю. Це зробила швидко.

Я сиділа та чекала поки годинник скаже мені бігти, а коли це сталося, то, на жаль, мені все зіпсував телефон.

Повідомлення, яке через секунду потрапило на сітківку ока, дуже зіпсувало настрій. Це впала на мої плечі третя халепа за цей день, але вона була серйознішою за нещасних крем та недолугий ліфт.