Глава 19

Я одразу зібралася та пішла. Спочатку хотіла попрощатися, але в останній момент передумала таке робити. Обійдеться.

Мої ноги вийшли в коридор, де сиділа глуха тиша. Нікого не було, а коли я  дійшла до рецепції, то помітила Галю, яка вимикала комп'ютер.

- До завтра, - сказала я до неї.

- До зустрічі, - підняла вона свої шоколадні очі. Вони зненацька нагадали мені Толіка.

У відповідь я ледве усміхнулася та пішла до ліфта, який швидко під'їхав. На перший поверх спускалася сама.

Мені дуже кортіло подзвонити Діані та розповісти про всі свої пригоди, які сталися зі мною за два дні, бо вона нічого не знала про авто, Дмитра та мого нового начальника. Однак це я зроблю, коли вже, мабуть, дотягнуся додому.

Ноги гуділи. Я пройшла небагато, але пальців не відчувала. Туфлі гарні, проте надзвичайно незручні. Вони так мене натиснули, що коли я їх скинула, то відчула, як кров хлинула в ті місця, де її не вистачало. Відчувала неземне задоволення та подумки казала собі, що більше ніколи в житті не натягну на себе таке незручне взуття. Але це тільки обіцянки. Через два дні вони забудуться, і я знову взую їх.

Взявши до рук смартфон, мої руки натицяли номер подруги. Вона довго не брала трубку. Я вже гадала, що моя спроба закінчиться невдачею, але на останній секунді почувся її голос. Останній був дуже втомлений та засмучений.

- Привіт, - сказала я. - Ти ще на роботі?

- Ні, - сухо відповіла вона.

- Вдома?

- Ні, - знову промовила подруга.

- У тебе щось сталося? - вирішила не тягнути.

- Так.

- Що?

- Це не телефона розмова.

- Тоді їдь до мене, - запропонувала я.

- А тобі буде зручно?

- Діано, не став такі дурні питання! Я чекаю на тебе!

Моя подруга стояла на порозі квартири десь через годину. Вона була заплакана. Червоні очі втомлено дивилися на мене. Я до цього часу змила макіяж та натягнула на себе домашній одяг.

- Що сталося? - запитала я, зачинивши за нею двері.

- У тебе є спиртне?

- Лише те вино, яке ти мені привезла.

- А ні, тоді не треба, - махнула рукою.

- Для тебе мені нічого не шкода.

Вона гірко заплакала.

Я обійняла її та провела на кухню, де вже кипів чайник, а через секунду в повітрі літав запах м'яти.

- Зроби ковток, - дала я їй білу чашку зі жовтим напоєм. - І розповідай.

Вона тремтячими руками взяла філіжанку та гіпнотизувала її. Я чекала поки вона почне говорити. Це, на щастя, сталося швидко.

- Пам'ятаєш того Максима з яким я зустрілася чотири тижні тому?

- Так…

- Він виявився нареченим моєї матері, - засміялася вона.

- Що? - не повірила своїм вухам я. - Як це її наречений? Він же з тобою наче зустрічався.

- Грав на дві сторони.

- Як ти про це дізналася?

- Сьогодні під час зустрічі, коли мама вирішила мене познайомити зі своїм обранцем, який виявився моїм хлопцем.

Я взялася за голову. У такий збіг дійсно важко повірити.

- Був скандал?

- Ні, - заперечила Діана. - Я була настільки шокована, що не могла слова сказати. А коли мама відійшла в туалет, то Максим почав мене вблагати, щоб я нічого не говорила та відпустила його, бо він кохає жінку, яка народила мене.

- А ти? - запитала я, на мить переставши дихати.

- Послухала його...

- Що? - обурилася я.

- Мама виглядає з ним щасливою...

- А це нічого, що він тебе та її обманював?

Діана мовчала. Вона зробила маленький ковток м'ятного чаю та схилила голову.

- А далі, що будеш робити? - запитала я.

Вона пожала плечима.

- Мда...

- А в тебе, що нового?

- На фоні тебе, то в мене все  набагато спокійніше… Учора ходила на побачення, трішки перебрала з алкоголем, потім біля будинку зустріла Толіка, який клявся, що мене кохає, а також знайшла роботу, але мій начальник самодур, який подряпав моє авто, - торохтіла я.

- Доволі все яскраво, - відказала подруга скрізь сльози.

- Та не кажи...

- А тепер я хочу почути все у подробицях, - зробила вона ще один ковток чаю.