Глава 18

Іван жваво зайшов до офісу та голосно привітався з усіма, а це були я, Галя та цей сіроокий, який вже кипів.

Маланюк обернувся до нього, від чого радість Івана моментально згасла. А я розуміла тільки одне - мені знову доведеться шукати нову роботу.

- Щось сталося? - запитав Іван Коклюш, підійшовши ближче.

- Здається, що так, - гавкнув Маланюк, мов зла собака.

- Це, до речі, Ліна, - показав чоловік на мене. - Твоя нова секретарка про яку я тобі вчора говорив. Гадаю, що ви спрацюєтеся.

- Значить сталося, - сказав він до нього. - Бігом у мій кабінет.

Іван не розумів, що відбувалося навкруги. Він шукав відповіді на моєму кам'яному обличчі, а потім глянув на Галину, яка вмить заховала голову за монітор комп'ютера. Ніхто не бажав відповісти на його питання.

Далі ці двоє пішли. Іван жестом показав мені на стілець, на який я, коли вони покинули цю кімнату, гупнулася п'ятою точкою. Зустріч видалася доволі «теплою».

- Як я зрозуміла, то це є начальник? -  запитала я у Галі, яка досі ховалася за комп'ютером.

Білява голова дівчини висунулася, а її вуста чітко сказали:

- Так.

- Не щастить мені, - протягнула я. - Але він сам винний, що вчора подряпав моє авто та почав на мене бочку котити... Він завжди такий козел?

Дівчина кивнула головою, що означало лише одне - так.

Я відкинулася на стілець та пирхнула. Сенсу знаходитися тут не було. Мене вже точно не візьмуть. Однак дуже шкода. Зарплату добру пропонували і також відносно недалеко від дому. Не хотілося б втрачати таку пропозицію. Але, що зробиш, таке життя.

П'ять хвилин чекала та вдивлялася у свій смартфон. Як завжди гортала соціальні мережі. Мені дуже хотілося зайти на сторінку Ірини, але я постійно себе зупиняла, а коли все-таки наважилася, то це не дав зробити Коклюш, який раптово вийшов із дверей.

- Ліно, - гучно промовив він.

Я підняла голову. Дивилася на нього.

- Ходімо покажу вам ваше місце та введу в курс роботи.

- Мене все-таки прийняли? - не вірила я своїм вухам, а на обличчя вилізло здивування.

- Так, - усміхнувся він. - У вас є досвід роботи в бізнесі, тому не варто втрачати такий цінний кадр.

Я не очікувала такого почути, а Галина взагалі шоковано зиркала на Івана.

- Чи вже не хочете з нами працювати? - продовжив він. - Якщо у вас немає бажання, то не тримаємо.

Я задумалася. Ця робота мені вигідна через багато причин. Дуже багато плюсів, який трішки псував один великий мінус - начальник трішки не дружив з головою та був хамом. Проте, якщо в його черепній коробці є трішки сірої речовини, то він не стане змішувати особисту неприязнь та роботу. Принаймні я не буду таким займатися.

- Я хочу працювати в цій компанії, - сказала йому.

- Це чудово, - повеселішали світлі очі Івана.

Далі він провів мене до мого робочого місця, який знаходився перед кабінетом мого шефа. Це було невелике приміщення, де стояв стіл, шафа, а за спиною було величезне вікно, яке відкривало гарний краєвид на місто. Мабуть, особливо гарно тут спостерігати за заходом сонця.

Ліворуч від столу матові двері вели до коридору, а праворуч - до кабінету Євгена Маланюка.

Звісно перший день для мене був сумбурним. Замісник вводив мене в курс моєї роботи. На це він витратив більше, аніж дві години. Мені взагалі було дивно, що це робив він, але краще  Іван чим, хтось інший.

Після цього я залишилася наодинці та почала сама все розгрібати. На щастя, нічого складного не було. Навпаки, як для мене, то все було доволі елементарним.

Надіялася, що така робота не розслабить мене, адже ще два тижні тому я мала шалений графік та дуже багато справ, однак тоді й заробітна плата була втричі більшою, але хто його знав, можливо мене підвищать пізніше. Бодай заміснику Маланюка я подобалася, і він, можливо, посприяє цьому, якщо звісно мій начальник не буде проти.

До речі він до самого вечора не виходив зі своєї комори. Лише біля шостої його постать виповзла, та очі глянули на мене. Його погляд складно було назвати дружнім.

- Я завжди приходжу о десяті ранку. До цього часу в мене має стояти на столі кава з молоком у великій чашці без цукру.

- Добре, - відказала я.

- Вона має бути гарячою, - додав він.

- Добре,- знову повторили мої вуста.

- Молока має бути не більше, ніж двадцять відсотків від всього об'єму кави.

- Добре, - у черговий раз видали мої губи.

- Кава має бути арабіка, - ніяк не зміг він заспокоїтися.

- Добре, - вчетверте повторила.

- Вона продається на першому поверсі будівлі, -  продовжував дивитися на мене.

- Добре, - також зиркала на нього. Він, мабуть, хотів вивести зі себе, але я не така палка, як він думав. Моя нервова система не буде реагувати на таке, адже розуміла, що йому моя злість приноситиме радість та кайф. Тому хай йде далеко!