Глава 15

Дмитра не було рівно п'ять хвилин. Весь цей час я дивилася на свій салат та на пляшку вина. Останню принесли майже перед його приходом разом зі стравою, яку він замовив.

- Не сумувала? - звернувся до мене, сідаючи за стіл.

- Ні, - відказала я та додала. - Насолоджувалася живою музикою.

І справді скрипалі, які знаходились посеред залу, своєю грою приносили вухам задоволення. Хотілося їх вічно слухати та нікуди не йти.

- За це я і люблю цей заклад, - його обличчя вже не було суворим, а настрій прийшов у норму. - Я надіюся, ти не за кермом?

- Ні, сьогодні я на громадському транспорті.

- Інколи варто й таке практикувати. Я, наприклад, коли на дворі стоїть негода, одразу пересідаю на метро та маршрутки.

- Та в мене інша причина, що я без коліс, - почала говорити я та одразу зупинилася.

- Яка?

- Я думаю, що зараз не варто на цьому акцентувати – дрібниці.

- Та ні, я зі задоволенням послухаю тебе.

- Ну добре, - усміхнулася я.

Мої вуста розповіли про прикрий випадок, який сьогодні стався з моєю особою. Звісно особливо не хотілося його занурювати в цю неприємну історію, але сам захотів – тоді хай слухає.

- Неймовірно прикро, - сумно сказав Дмитро. – Бувають же інколи настільки зарозумілі люди.

- Так, але не варто на них звертати увагу, бо таких довкола чимало.

- Твоя правда.

- А в тебе, як день пройшов?

- Якщо чесно, то нема, що розповідати. Дзвінок будильника о сьомій годині ранку, далі дорога на роботу, сама робота та вечір, який сьогодні в мене доволі особливий.

- Особливий? - перепитала, не приховуючи своє здивування.

- Так, - махнув він головою. - Зазвичай я їду додому, де до десятої вечора щовівторка та щочетверга читаю, а в решту днів відвідую спортивний зал.

- Значить сьогодні в тебе мала бути зустріч із гантелями?

- Вони почекають.

- Ну можливо…

- Я не кожний день вечеряю із дівчиною, яка мені подобається.

Від цих його слів мені знову якось стало ніяково. Це відверті залицяння, які особливо зараз не хотілося. Однак я сама запропонувала зустрітися та знала, що могло бути. Чоловіки просто так не дають свій номер та не кажуть подібні слова. Якщо звісно в них на меті, щось «чистіше», аніж просто затягнути в ліжко особу жіночої статі для вгамування своїх сексуальних мрій та бажань.

- І якщо все складеться належним чином, то думаю таких днів буде більше в моєму житті.

- Це наразі нікому невідомо, - дивилися мої очі на бокал вина, де всіма червоними кольорами переливалося вино.

- Тоді вип'ємо за те, щоб все було добре.

- Так, - схопила я свій келих та зробила дуже маленький ковток.

Весь вечір ми мило розмовляли. Дмитро розповідав мені про свою роботу, яка стосувалася маркетингу, а я пила терпке вино, до якого він більше не торкався, адже був за кермом. А я зі свого боку не думала про кількість спиртного. У деякий момент я зрозуміла, що трішки перебрала. Це якось вийшло випадково….

Я звісно розуміла, що так у першу зустріч робити не варто, проте якщо чесно говорити, то з кожним ковтком мені все більше ставало без різниці на цю думку, а Дмитро вже не здавався мені таким підозрілим. Навіть не була проти переспати з ним... Але щодо останнього чоловік видно не поспішав. Він бачив в якому стані я сиділа. Він міг скористатися солодким шансом, але тільки годинник показав десяту, то  запитав, де я живу та сказав, що мені варто вже прикласти головку до м’якої подушки.

Не заперечувала його словам – ствердно кивнула. А після цього Дмитро галантно взяв мене за руку, посадив у чорний, мов сажа, позашляховик та відвіз додому.

- Гарних снів, - сказав мені, коли ми стояли біля під'їзду.

- І тобі, - промовила я, зненацька помітивши одну халепу, яка дивилася на мене на відстані десяти метрів.

Дмитро пішов, я помахала йому рукою, трошки хитнулася на ногах. Він поїхав, а я стала чекати, поки Толік, мов гадюка, виповзе зі свого автомобіля. Хоч я була п’яна, однак бачила, що він хотів влаштувати мені скандал. Про подібний намір говорили його очиська.