Глава 12

Я швидко добігла до місця події. Водій того чорного авто вже зробив своє погане діло. Мої руки почали гамселити по капоту його іномарки, яка завдала болю моїй червоній конячці. Також я кричала слова обурення, де пролітали вельми нецензурні слова.

Моментально з транспортного засобу, який я била, вискочив чоловік. Його сірі очі горіли шаленою злістю.

- Якого фіга! - закричав він.

- Ти очі відчини! - волала у відповідь я, показуючи на його шкоду.

Він повернув голову, на якій сиділо густе русяве волосся. На мить застиг, однак невдовзі відповів:

- А не треба ставити авто таким чином! Невже не видно, що воно усім заважає?

Такого я не очікувала. Він пошкрябав моє авто та винить мене в цьому. Його зухвалості не було жодних меж.

- А хіба правильно втискувати авто у місця, де не можна це робити? - обурювалася я.

- Правильно, але я не винен, що якась баба неправильно припарковується!

- Що?! - вже не витримувала я. Хотілося придушити його або дати чимось важким по голові. Його слова пахли сексизмом, однак це вже не перший окунь в моєму житті, який звинувачував мене в такому.

Подібний випадок був, здається, два чи три роки тому, але тоді обійшлося без пошкоджень. Просто була словесна перепалка, під час якої мене назвали "дурною блондинкою", хоча мій колір волосся чорний, як смола.

- Так, неправильно, - відказав він. - Жінкам взагалі не можна сідати за кермо. Це те саме, що дати мавпі гранатою гратися - буде біда.

- Невже? А мені здається, що абсолютно навпаки!

У відповідь незнайомець засміявся. Він вишкірив свої ідеальні білі зуби та випромінював зневагу. Хоч я його не знала, але одразу видно, що він зарозумілий мудак, але, на жаль, мав кращу зовнішність, чим отой рудий. Останній одразу справляв враження галантного чоловіка, а це якийсь непотріб!

Цікаво, а він зі своєю матір'ю чи дружиною так само розмовляв? Однак мені здається, що перша його уникала, а друга не існувала. Хто буде жити з таким ідіотом?

- Я зараз викличу поліцію та будемо розбиратися, хто винний, - говорила, дивлячись на нього. - Камера відеоспостереження покаже на чиїй стороні сидить правда.

На його обличчі згасла посмішка, він повернув голову в сторону, де сиділа на стовпі особа, яка тримала свічку.

- Може ми домовимося? - різко запитав, втямивши, що правда сиділа на моєму плечі. - Навіщо дарма гаяти твій та мій час?

- Ні, - сміялася тепер, побачивши у його очах страх.

- Ну не будь впертою, - наполягав. - Скільки ти хочеш за ремонт своєї колимаги? Назви будь-яку суму, і я тобі все відшкодую.

- Ні, - стояла я на своєму.

- Подумай ще, - пропалювали його стальні очі мене.

- Я викликаю поліцію, - витягла я зі своєї сумки смартфон.

- Дурепа, - пробурмотів та обернувся до мене спиною.

- Я все чую, - сказала я, набираючи номер. - Ще одне таке слово, і я тебе в суд затягну за такі образи!

Незнайомець не відповів. Він сів у свій автомобіль та щось писав у своєму смартфоні, а потім кудись подзвонив.

Через пів години до нас приїхали правоохоронці, які оформили протокол. Винуватцем був Євген Маланюк, а не Ліна Красенко.

Я відчувала млосний тріумф, що цей дурень отримав, але глибока подряпина на авто мене засмучувала. Доведеться щонайменше на тиждень віддати свого друга в руки інших людей.

- Задоволена? - буркнув Маланюк до мене, коли поліцейські поїхали.

- Так, - криво усміхнулася я.

- Можна було все вирішити швидше та без цього...

- А можна просто було навчитися правильно їздити на авто, а не купляти посвідчення, - пирхнула я, сівши у свого ображеного червоного друга.

Він щось мені відповів, але мої вуха цього вже не чули. Я поїхала додому. Хотілося нарешті відпочити, а не слухати його. Якби не дурість цього чоловіка, то давно б сиділа вдома та відпочивала.