Глава 11

У вівторок моє життя нарешті почало трішки змінюватися та наповнюватися подіями. Мені прийшло дві відповіді на резюме, і я, не втрачаючи часу, після обіду говорила із майбутніми роботодавцями. Перша зустріч була, на жаль, невдала.

Річ у тому, що розраховувала на посаду секретарки або помічника, однак мене там хотіли взяти на роль прибиральниці. Це було доволі образливо. Я людина з вищою освітою, яка мала робити щось важливе, ніж мити підлогу та витирати пил із поверхонь.

Однак найцікавіше, що вони не зрозуміли чому я сильно обурилася, коли почула їхню «чудову» пропозицію. Невже вони своїми очима не бачили, що я рослина зовсім не тої культури.

Після цього поїхала на інший кінець міста, де вже говорила з людьми, які без питань взяли мене на роботу.

- Ми переглянули ваше резюме, - мовив до мене чоловік із рудою чуприною. Його шкіра на обличчі говорила, що йому не більше тридцяти, а може навіть менше. Однак попри вік, Іван Васильович був доволі приємним на зовнішність. Звісно далі я своїм думкам не дозволила зайти, бо це мені ніколи не було властиво. Я багато років знаходилася у серйозних стосунках, тому завжди викидала з голови непотрібні еротичні сцени, де фігурували інші чоловіки. Однак зараз я цього також не робила. Не тільки через те, що звикла не фантазувати, а він злегка був не на мій смак.

- Тоді коли я можу розпочинати? - запитала, дивлячись на нього.

- Уже зі завтрашнього дня. Ми вам все покажемо та познайомимо з начальником.

- А його сьогодні не буде? - підняла я брови.

- На жаль, у нього важлива зустріч, - відказав його заступник, який обіцяв на початку, що я побачу свого керівника сьогодні. Хтось мені набрехав.

- Шкода, але надіюся, що я його влаштую.

- Все буде добре, у вас гарне резюме та значний досвід роботи.

У відповідь я усміхнулася. Звісно ця радість була несправжня, бо якось все здавалося мені простим. Сходила тільки на дві співбесіди та вже успіх, де умови нормальні та зарплата добра. Але ось шкода, що мої очі не побачили керівника, який буде мені виносити голову своїми примхами.

Не знала чому, але мій мозок уявляв його низьким чоловіком років п'ятдесяти, з лисиною на потилиці, яка в сонячні дні пускала сліпучі зайчики. Також уява малювала йому велике пузо, на якому ледве застібалася сорочка, та маленькі свинячі очі. Мабуть, то якийсь стереотип, але надіялася, що він буде не така гомзила.

Після закінчення нашої розмови з рудим, хай він поки буде для мене під таким прізвиськом, я подалася додому у доброму настрої.

Дорогою до авто, я думала, що сфера сільського господарства для мене нова. Дане підприємство, яке взяло на роботу мою дупу, займалися вирощуванням свиней та їх подальшим продажем у вигляді соковитого м'яса. Від думки про останнє, у мене потекла слина. Дуже захотілося смаженого філе курки та вареної картоплі. Мабуть, зараз приїду додому та організую собі таку вечерю. Калорійно звісно, однак ситно… Інколи хочеться й такої їжі, а не тільки салатики їсти, щоб фігура була в нормі.

Від цих думок мене раптово вирвав криворукий водій чорного автомобіля, який на моїх очах припаркувався таким чином, що я хотіла його задушити. Він вирішив не тільки затиснути мене, а зіпсувати дверцята мого лупатого друга!

Я чула, як він наносив подряпину. Від цього моє серце зупинилося. Цей автомобіль зараз для мене все!  

На десятій секунді я не витримала та вже побігла до місця події. Зараз я влаштую цьому криворукому гарний день. Роздеру, як пантера та з'їм!