Глава 6

Наступний тиждень для мене був важким. Все почалося з того, що у вівторок довелося піти на стару роботу, де отримала рештки заробітної плати та забрала свою трудову книгу.

Там, на жаль, зустрілася з Анатолієм. Я з ним не хотіла розмовляти, однак він сам поліз у конфлікт, який завершився моїм криком та розбитою чашкою. Цього мені не хотілося робити, але він мене вивів. Почав говорити доволі неприємні речі...

За нашою сваркою зі шаленою цікавістю спостерігали колеги, які, на щастя, для мене вже колишні. Вони, як миші, сиділи та слухали, але мені вже все одно. Я йшла звідси, а Толік залишався. Хай сам керує своєю дурною швейною фабрикою! Шкода, що я не мала на неї жодних прав, але і не треба. Я сама зможу піднятися з колін на ноги!

Схопивши трудову книгу, я йшла до виходу, де, як на зло, перетнулася з рудою повією. Ірина стояла на рецепції з паперовою склянкою у руках, звідки парувало щось червоне, та розмовляла зі секретаркою Інною, яка уважно її слухала.

Я пішла до них. Струнка та доволі висока розлучниця зиркнула на мене та зблідла. На злодію шапка горіла - так само було з нею.

Враховуючи той факт, що я була злою, а мої блакитні очі були наповнені люттю, а чорне довге волосся стирчало в різні сторони, нагадуючи змії, то дівчина з кожною секундою ще більше ніяковіла.

- Ділишся секретами, як у подруг чоловіків зваблювати та забирати? - запитала я.

Вона мовчала, а я далі атакувала:

- Уже переїхала до Толіка? Як тобі його мама? Я її вважаю чудовою жінкою, однак трішки набридливою.

Ірина вперто німувала, а я кипіла, як той чайник на плиті. Гаряча пара розліталася в різні сторони. Здавалося, що ще хвилину та мене рознесе в різні сторони. Я ніколи не була такою злою та агресивною. Негатив випромінювали всі клітини мого організму.

- Я не хочу з тобою зараз конфліктувати, - сказала нарешті Ірина. - Уже нічого не змінити. Я та Анатолій разом.

Я закотила очі. Захотілося плакати. Таке було важко чути. Попри все, що трапилося, я досі кохала Толіка. Він за стільки років спільного життя став невід’ємною частиною мене. Ми пережили з ним дуже багато за п'ять років, однак три з них трималися на брехні.

Сумно навіть уявити, як йому весь цей час було важко ховатися від мене. Спати з іншою жінкою та не викликати підозри, мабуть, доволі складно. Однак тепер йому простіше - мене тепер не було в його житті.

- Надіюся, що він так само тебе обдурить, - пирхнула я та вибила з її рук склянку. Червона рідина вилилася на її білосніжну блузу та залишила рожевий слід.

- Та ти ненормальна! - закричала Ірина, витираючи пляму серветками, які їй одразу тицьнула Інна.

- Можливо, - йшла я до виходу. На моєму обличчі стояла задоволена гримаса. Хоч якось я накапостила цій лярві!

Наступний етап - пошук роботи. Це було не важко, враховуючи сьогоднішні технології. Швидко нашкрябала резюме та відправила в різні компанії, які шукали працівників. Тепер залишалося тільки чекати.

Четвер запам'ятався мені невеличким ремонтом у коридорі. Я знайшла у собі сили та нарешті ліквідувала пляму на стіні. Тепер мої емоції ховалися за товстим шаром фарби. Їх не було видно.

Проте, мабуть, все життя буду дивитися на цю стіну та згадувати той вологий вересневий вечір, коли я спробувала найсмачнішу каву та стала жертвою брехні.

Найгірше було те, що мені не було кому виговоритися. Мамі не хотіла набридати, а Діана зненацька поїхала у понеділок за кордон - термінове відрядження на три дні. А повернеться вона лише в п'ятницю.  Я дуже чекала, поки блондинка нарешті прилетить назад до столиці.

Звісно у двох словах вона знала про все, але мені треба поговорити. Обмити моєму колишньому всі кістки. Я вже навіть у голові прокручувала цей солодкий момент, але то майбутнє.

Зараз сиділа у вітальні та пила несолодкий чорний чай з лимоном. Зненацька я чомусь згадала слова ворожки. Це мене розсмішило. Її пророкування не коштувало навіть дірки від бублика. Вона сказала загальні речі, які можна було прив'язати до будь-якої людини. Психологічна пастка.

Тому я викинула її слова з голови, допила чай та увімкнула телевізор, де показували якусь розважальну передачу. Почала дивитися її та не пошкодувала. Вона підняла мені настрій, та завдяки їй швидко пролетів час. Вечір закінчився та настала ніч.

Я пішла до спальні, де вже не було жодних речей, які б мені нагадували про Толіка. Викинула все його барахло та здивувалася скільки багато місця він займав у моїй квартирі. Однак сумніше було те, що я витратила на нього свої найкращі роки…