Глава 2

Я хотіла зробити своєму нареченому сюрприз, однак він випередив. Толік мене дуже сильно «здивував»!

Такого мої очі не очікували побачити…

Він розважався на нашому ліжку з моєю подругою Іриною. Коли я зайшла, то їм було дуже весело. Не хотіла уточнювати, що саме там творилося. Однак скажу одне -  видовище викликало нудоту.

Їхні зрадливі очиська зиркнули на мене. Одна пара карих, що належала Толіку, злякано стріляла в різні сторони, а друга - зелених не виражала нічого. Я підозрювала, що ця руда - підла гадюка. Не раз чула, що вона багато кому шкодила, однак ніколи на смак не куштувала її капостей.

Іринка добряче мені насолила. Не пошкодувала цієї приправи… Смачно…

Повія!

Хотілося взяти її за волосся та вирвати. Але події далі розгорнулися трішки не так.

-  Скотиняки! - скрикнула я та вибігла зі спальні. Мої вуха чули, як вони одягалися. Ірина застібала сукню, а Толік натягав штани. Вони це зробили швидко, бо через мить стояли біля мене.

Звісно я могла вибігти з квартири, щоб їх не бачити, але для чого? Ось вилечу на вулицю, піду в бар, стану пиячити там, а далі що? Прокинуся в ліжку з якимось чоловіком? Однак це не допоможе, а тільки погіршить ситуацію. Мені треба діяти тверезо та тримати свої емоції в руках.

Хоча це дуже важко. Я відчувала, як рука тягнулася до пляшки вина, що лежала в пакеті біля дверей. Хотілося розбити її об голову мого коханого!

- Ліно, я все можу пояснити, - дивився він на мене. Коричневі камінці світилися, мабуть, хотіли викликати в мене жалість. Але я такого не пробачу.

- Я слухаю, - ледве вичавила зі себе ці слова. Було дуже важко. Ніколи не могла уявити, що таке станеться зі мною.

Анатолій мовчав. Він не знав, що сказати. Чи, мабуть, його заклинило, як Ірину. Вона стовбичила наче статуя. Голова була зігнута, розпатлане мідне волосся прикривало доволі миле обличчя.

- Як довго ти мені зраджував? - запитала я. У дзеркалі стояло моє зображення, яке показувало наскільки жахливо виглядала. Біль затаврував мене. Здавалося, що постаріла на десять років за одну секунду.

Мій наречений вперто мовчав, а чим довше це тривало, тим більше загострювалася ситуація. Це означало тільки одне - дуже довго він мав інтимні стосунки з Іриною, яка була мені доволі близькою, але вона виявилася ще ближчою. Я ділила з нею чоловіка. Шкода, що  тільки в ліжку. Хай би ще їсти готовила та робила іншій речі! Хитра лисиця!

- Чекаю, - гримнула я. - Хочу знати скільки ви мене дурили!

- Три, - прошепотіли його вуста.

- Місяці? - звузилися мої очі, що я почала бачити свої чорні вії.

- Роки, - відказав Анатолій, відвернувши голову. Йому було соромно бачити мене, однак шкода, що він не відчував нічого подібного коли спав з Іриною.

Із моїх очей почали текти гарячі краплі. Це сльози горя. Не вірилося, що так довго мені ставили роги. Таке навіть ворогу бажати лячно!

- Вибач, - пролунав знову його голос.

- Цікаво як!? - крикнула я. - Ти мене стільки років водив за ніс, а зараз хочеш, щоб я тебе вибачила та забула про все!

Він знову прикинувся німим, і вся моя увага впала на його коханку.

- А ти, Ірино? Що скажеш мені?

Вона підняла голову. Тепер я бачила її.

- Я кохаю Анатолія, - заскреготіли її голосові зв'язки.

Від цих слів мене взагалі скрутило всередині. Мозок перестав керувати мною, емоції заблокували його. Я накинулася на неї, схопила за волосся та стала тягнути. Вона кричала. Анатолій одразу кинувся мене відтягувати . Під час цього з мого рота лунали лайливі слова, що просто жах. Навіть сама дивувалася, що стільки знала лихих прокльонів.

Поки мене тримав мій вже колишній наречений, то Ірина похапцем вилетіла з квартири, голосно зачинивши двері, за якими її підбори голосно цокали. Вона бігла до ліфта. Боялася, що я зараз вирвуся та повисмикаю все її фарбоване волосся!

- Пусти мене! - нарешті звільнилася з його цупких рук.

- Ліно, давай спокійно все обговоримо, - промовив він, що сильно розсмішило мене. Як про зраду, котра тривала роками, можна говорити стримано? Чи він вважав мене взагалі дурепою!

- Забирай свої речі та вали до неї! - закричала я.

- Ліно...

- Бігом!

- Ліно, дай мені хоч слово сказати...

- Ні, - все-таки схопила я пляшку вина та кинула у нього. Він відвернувся. Червона пляма різко розповзлася по світлій стіні, а рештки скла розлетілися коридором.
Я заревіла. Він шоковано дивився на мене, а потім промовив:

- Ти ненормальна! Скажена!

Після цього Толік зник за дверима спальні, де пробув не більше п'яти хвилин. Весь цей час я гірко плакала, спершись на стіну, а коли він вийшов, то в руках тримав чорну сумку. Анатолій зібрав свої речі.

- Решту заберу пізніше,- відказав він, вийшовши з квартири. Це був кінець.