Після цього я накинула на себе пальто та вискочила з кабінету. Офіс був пустим. Усі робітники вже їхали додому в задушливому метро та брудних маршрутках. Деякі на авто - але їх окрім комфорту також чекатимуть затори.
Я тупцювала на вулиці та очікувала на Діану. Щоб якось згаяти час мій мозок придумав купити кави. Через п'ять хвилин мої руки тримали величезну тару з цим напоєм. На щастя, на смак він був нормальним, тому я втягувала цей напій у себе та думала, куди нам податися. Варіантів було багато, але раніше дев'ятої вечора нам не варто кудись потикатися. Там буде доволі кисло, а я хотіла розважитися.
- Нарешті я тебе дочекалася! - гримнув жіночий голос за п'ять метрів від мене. Я повернула голову та побачили на відстані від себе свого начальника, Коклюша та русяву дівчину.
- Олександро, - сказав Маланюк до неї. - Чого тобі потрібно?
- Пояснень! - знову голосно сказала вона.
- Яких? - усміхався він.
- А ти що, не розумієш?! - її голос став потужнішим, а цікавість у мені розгорілася.
- Ні, - відказав Євгеній та зненацька зиркнув у мою сторону. Його сірі очі передали привіт моїм. Я не знала, що робити у цей момент. Обернутися було дуже просто, та він би зрозумів, що я підслуховую. Тому я удала, що моя увага прикута до Івана, який стояв осторонь.
- Якого біса ти чотири дні мене ігноруєш? Я вранці прокинулася, а ти мені залишив записку, де написав, що більше не хочеш бути зі мною! Як мені це розуміти!?
- Давай не тут, - відказав Маланюк. Мабуть, він не хотів, щоб я це чула.
- Е, ні, - заперечила вона. - Я хочу пояснень!
- Я сказав пізніше! - крикнув мій шеф на неї, але це не злякало дівчину.
Вона почала далі наполягати на своєму, а я стояла та слухала, але як завжди у цьому житті, хтось має перервати на найцікавішому моменті.
Діана приїхала за мною. Я, трішки засмутившись, швидко сіла в авто. Моя спина відчувала, що Маланюк пропалював мене. Мабуть, з понеділка доведеться чекати з його сторони нових капризів.
- Як ти? - сказала я до подруги, коли сіла на переднє місце. Вона мала втомлений вигляд. Під очима були синці, а світле волосся було зібране у хвіст.
- Бувало краще, - не приховувала вона свого стану. - А ти на кого там витріщалася?
- Та стала свідком сварки свого шефа та якоїсь його, мабуть, чергової дівиці, яку він декілька разів використав для своїх любовних утіх, а потім кинув.
- Скотина, - підмітила Діана.
- Та більшість скоти, - пирхнула я. - Обіцяють гори золоті, а потім кидають...
- Головне, щоб кидали не із сюрпризом у пузі, який потім треба буде в школу водити.
- Ага, і не говори. Однак є деякі хитрі, що спеціально залітають, щоб втримати чоловіка...
- То - найдурніше, що може бути, - відказала Діана.
- Твоя правда...
- Ми зараз до мене? - запитала білявка.
- Думаю, що так...
- А потім?
- Це вже вирішимо, коли приведемо себе в порядок.
- Добре.
Решту дороги ми мовчали. Спочатку я думала про Маланюка. Мені кортіло дізнатися, чим все-таки закінчився той конфлікт, але з іншої сторони розуміла, що це мене абсолютно не стосується. Це його життя, але було приємно, що хтось на нього кричав. Злість за авто досі сиділа в мені.
Зненацька прийшло чергове повідомлення від Дмитра. Він знову писав, що йому дуже шкода, що ми не зустрілися. Якщо чесно, то це вже мені набридло, було досить одного разу написати, а не постійно нагадувати про себе та дратувати. Чого інколи чоловіки такі незрозумілі? Невже вони думають, що жінки такі тупенькі? Жах.
Від такого хотілося відірватися, тому я увімкнула радіо та почала думати, що сьогодні варто забутися про все та поводитися, як підліток на дискотеці.
#3697 в Любовні романи
#1733 в Сучасний любовний роман
#967 в Жіночий роман
Відредаговано: 05.02.2024