24

У квартирі Діани стояла ідеальна чистота, що мене трішки здивувало. Адже зазвичай панував невеличкий гармидер.

Поки моя подруга сиділа у ванній кімнаті та мила голову, я нишпорила у її шафі у пошуках сукні, яка б мені підійшла. Вибір був чималим, однак щось нічого путнього не могла знайти. Все мені було якось не до смаку, тому прийняла рішення, що не буду змінювати одяг, а кому буде не подобатися - хай йде далеко.

Через десять хвилин до мене вийшла Діана. На ній був помаранчевий атласний халат, а на голові сидів червоний рушник. Він вбирав вологу з її волосся.

- Щось знайшла? - кинула вона в мене таке запитання.

- Я в цьому піду, - відказала я.

- Ти впевнена? - підняла вона свої світлі брови.

- Так.

- Ну дивися...

Після цього Діана почала фарбуватися. Вона наносила на своє обличчя спочатку крем для зволоження, а потім товстим шаром накладала тональний. Однак це не приховувало її виснаження та депресивний стан.

- Діано, - звернулася я до неї.

- Що? - відказала вона, почавши малювати очі.

- Ти взагалі як?

- Якщо чесно, то дуже складно.

- Ти нічого не скажеш мамі?

- Я не хочу псувати їй життя.

- А якщо він кине її та бовкне, що мав відносини з тобою?

Вона застигла. Щіточка з фіолетовими тінями на кінчику торкалася повік Діани, а потім вона її забрала та повернула голову в мою сторону. Погляд був сумним та загубленим, наче в песика, якого господарі вигнали назавжди з будинку.

- Вибач, - бовкнула я. - Це починає говорити моя параноя.

- У твоїх словах може бути правда. Я сама думала над тим, що таке може статися. Але надіюся, що до такого не дійде, бо тоді вона перестане зі мною говорити та взагалі не буде вважати мене своєю донькою.

- Це жах.

- Не життя, а якісь постійні негаразди. Ось зараз постійно переживаю за це, та сни погані приходять уночі до мене, не дають нормально відпочити... Дякую, що витягла мене сьогодні кудись погуляти, бо я б зачахла.

- Ех, - сумно випустила я відпрацьоване повітря з легенів.

- А в тебе які сталися негаразди? - продовжила вона фарбувати своє обличчя.

- Я мала сьогодні йти на побачення з Дмитром, але...

- Але в нього щось сталося, і він не може, - продовжила подруга.

- Так, - буркнула я, дивлячись на червону сукню, яка лежала на ліжку. Діана пропонувала мені її взяти, але я відмовилася, однак зараз пропозиція подруги починала мені подобатися. Так, це вбрання доволі відкрите, а я йду веселитися, а не в бібліотеку.

- Але він вибачився? - продовжила вона.

- Так, і декілька разів.

- Це вже добре, значить, йому дійсно не все одно на тебе. Бо мій колишній не вибачався. Просто ставив перед фактом, та роби, що собі хочеш...

- Сволота...

- У нього є покарання.

- Яке? - вигнула я брову та пильно глянула на Діану, яка вже взялася за друге око.

- Він зустрічається з моєю матір'ю.

- Ага, ну так, - засміялася я та сказала. - Я візьму все-таки оцю червону сукню.

- Добре, я знала, що ти усе-таки надягнеш її. Ти дуже хитро на неї поглядала всі ці п'ять хвилин.

- А ти все бачиш...

- Так, - почала Діана профарбовувати вії.

- Ти завжди мене дивуєш.

- Ага.

Через годину ми були повністю зібрані, а сонце за вікном заховалося за горизонт. Наступив вечір. Сіре таксі вже чекало на нас. Гарний настрій просто вилазив із нас, бо ми встигли вже розпити пляшку вина та забути про реальність. Однак в середині я відчула щось дивне. Наче мене точило якесь передчуття, але позитивне чи негативне воно - я не могла зрозуміти.