Черга на двох
Розмова за кавою
Вони зустрілися у маленькій кав’ярні, де пахло апельсиновою цедрою й корицею. Людей було мало, тихо грала музика. Вони сіли біля вікна, на підвіконні стояли дві сірі глиняні кружки.
– Я не хочу… ми знову потрапимо у ці самі ситуації, якщо не домовимось, – почав Марко. – Я люблю планувати. І люблю, коли люди дотримуються планів. Це моя фішка. Мабуть, це звучить… ну…
– Контролююче, – закінчила Віта й усміхнулась. – А я люблю імпровізацію. Я не хочу відчувати себе під звітом. Але я розумію, що тобі важлива певність.
– Іноді мені важко просити допомогу. Я живу з сестрою, бо мені морально легше платити половину суму з комунальних. Мене це злить, але так є, – додав він.
– Я не осуджую. Я теж боюсь просити. Мені соромно зізнатися в чомусь слабкому. Думала, якщо буду сама, ніхто не скаже, що я чогось не можу, – сказала вона, стискаючи кружку руками. Кава була вже холодна.
Пауза. Вони мовчали, але це мовчання було спільне.
– Давай домовимося: ми говоримо, коли нам важко. Навіть якщо думаємо, що це дрібниця, – Марко подивився на неї.
– Так. І… повідомляємо, якщо запізнюємось, – тихо додала вона.
Вони обоє посміхнулися, відчуваючи, як сміх від чогось простого знову наповнює простір.
#2794 в Любовні романи
#641 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 29.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
